RSS-экспорт
Связь с модератором
Популярные теги
директордоговордоговор арендыжилищное законодательствозаработная платаземельный участокземляискКЗОТконтролирующие органыкупля продажаналогообложениенаследствоОООответственностьправо собственностипроверкипрогулпроцессработниксокращениестроительствосудтрудовая книжкатрудовое правоувольнение


Бизнес-Форум

Логин:    Пароль:      Регистрация | Восстановить пароль

ч. 2 ст. 1214 (536) та ст. 625 ЦК України Одночасне застосування, чи правомірне?


Сообщение:

Ваше имя:    EMail: 
 

Страницы:    Всего: 1


Сортировать по времени сообщений  по возрастанию [по убыванию]
 
25/10/11 20:58  РомкаОтправить письмо > ірина яцук    25/10/11 19:37Дерево
А эту задачу (оттуда же) уже решили???
7. Художник Мухін домовився з відомим сталеваром Железняковим про те, що протягом місяця напише картину з зображенням Железнякова під час роботи, якщо сталевар дозволить спостерігати за його роботою в умовах цеху і зробити деякі попередні зарисовки. Спостерігати за роботою Железнякова художник прийшов разом із своїм учнем Рибаченком. Через декілька днів сталевар виїхав у відрядження. Повернувшись через два місяці, він зателефонував художнику і дізнався, що картину ще не написано. Тоді він попросив художника за ту ж саму суму, що й за картину, розробити ескіз декоративних воріт, які йому замовили відлити з чавуну. Художник дав згоду, але за браком часу доручив цю роботу своєму учню. Останній зробив ескіз і, використавши попередні малюнки, без доручення Мухіна вирішив спробувати свої можливості та намалював портрет сталевара Железнякова. Вважаючи портрет вдалим, художник Мухін запропонував портрет Железнякову. Він придбав його. Ескіз же декоративних воріт Железняков не прийняв, посилаючись на те, що грошової суми, про яку вони домовлялися при визначенні ціни за портрет, він не вартий. Коли Железняков не знайшов особистого підпису Мухіна на картині, то зажадав від нього пояснень. Мухін визнав, що портрет написано його учнем Рибаченком.
Враховуючи, що ціна за портрет була обумовлена передусім членством Мухіна у спілці художників України і його статусом відомого художника, Железняков звернувся до суду з позовом про повернення грошей, які він сплатив за картину. У свою чергу, Мухін подав зустрічний позов про оплату виконаної роботи по розробці ескізу декоративних воріт.
Вирішіть справу.


25/10/11 20:47  РомкаОтправить письмо > ірина яцук    25/10/11 19:37Дерево
Это студенты так ненавязчиво задачи из методички предлагают решить :)?

25/10/11 19:37  ірина яцук > Егоров    11/10/11 13:13Дерево
допоможіть будь ласка вирішити!!!

ТОВ “Кворум” звернулося з позовом до державного НДІ “Квант” про стягнення заборгованості за отриману продукцію на суму 65 180 грн, а також про стягнення неустойки та процентів річних у зв’язку з простроченням грошового зобов’язання. Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на несвоєчасність отримання коштів з державного бюджету, за рахунок якого він фінансується, й, відповідно, відсутність своєї вини. Крім того, зазначав, що одночасне стягнення неустойки та процентів річних є неможливим, оскільки проценти річних - різновид законної неустойки.
Вирішіть справу. Обчисліть суми, на які може претендувати позивач за умови, що строк невиконання грошового зобов’язання складає 62 дні, індекс інфляції за час прострочення – 102,1%, а пеня, що передбачалася в договорі на такий випадок, становила 0,1% від суми за кожен день прострочення.

11/10/11 14:10  abbatОтправить письмо > Егоров    11/10/11 13:13Дерево
шо, вообще? класс!

11/10/11 13:13  ЕгоровОтправить письмо > Advo_kat    11/09/07 17:41Дерево
Шановні колеги! У кого є розяснення ВГСУ, щодо застосування штрафних санкіцй за договорами постачання товару. Начібто застосування штрафів (за несвоєчасні розрахунки) відмінили???

31/03/08 16:24  Dmitriy_11111 > рие    14/11/07 09:53Дерево
Интересная тема я в эти вилы пару раз попадал, всем спасибо за практику!

27/12/07 23:30  lamer > Wind1    27/12/07 14:39Дерево
Я о том же.

Ваше мнение об основаниях неустойки, которую хотел взыскать Advo_kat?

27/12/07 14:39  Wind1 > lamer    26/12/07 11:11Дерево
В статье 1212 написано иначе. Когда основания отпали и точка.

27/12/07 08:53  Dr2 > lamer    26/12/07 11:11Дерево
Не могу согласиться, ибо не «крім іншого», а именно это, поэтому она не уместна там, где есть договор.
Что касается неустойки, то я там не вчитывался. Но может речь идет о ч.6 ст. 231 ХК ?

26/12/07 11:11  lamer > Dr2    26/12/07 09:27Дерево
ст. 1214 ЦКУ, крім іншого, передбачає безпідставне збереження коштів. Як мені розуміється, ч.3 ст. 693 є окремим випадком такого збереження. Тобто з того моменту, коли покупець вимагає повернення грошей, і починається таке збереження. З іншої сторони, ч. 3 ст.693 застосовувати в цьому випадку все ж більш надійно, зрозуміло.

І все ж таки, як ви гадаєте, що це за "неустойка" в розмірі облікової ставки НБУ, коли вона не передбачена договором.

26/12/07 09:27  Dr2 > lamer    25/12/07 19:06Дерево
Думается, именно так и нужно было делать, поскольку деньги были перечислены основательно и спор из договора.
Если же говорить о безосновательности (ст. 1214),то как в этом случае одновременно применять ст. 625 понять не могу.

25/12/07 19:06  lamer > Advo_kat    11/09/07 17:41Дерево
1) Я розумію стягнення процентів за незаконне користування грошових коштів (ст. 1214, ст. 536 ЦКУ) у розмірі облікової ставки НБУ (аналогія ст. 1408 ЦКУ).

2) Разом з цим, як ми бачимо з Постанов, можна стягувати відсотки по ст. 625 ЦКУ.

3) Але не зовсім розумію підстав для стягнення, разом з цим "неустойки (ст. 549 ЦК) у вигляді процентів відповідно до облікової ставки НБУ (аналогія з ст. 1048 ЦК)". Поясніть, будь ласка.

PS. До речі, відсотки по першому пункту в Вашому випадку можна було стягувати по ч. 3 ст. 693, яка відсилає к той самій ст. 536 ЦКУ.

14/11/07 09:53  рие > Advo_kat    12/09/07 15:34Дерево
По поводу процентов. Когда-то на одном из семинаров предлагали примерно такую аргументацию:
Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється Законом. Відповідно до ч.3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Законом який на даний час регулює розмір процентів за користування чужими грошовими коштами є Господарський кодекс України. Згідно ч.6 ст. 231 Господарського Кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ч.4 ст. 232 ГКУ відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору. Тому Позивач, враховуючи вищевикладене, нараховує Відповідачу проценти, розмір яких згідно розрахунку складає _____грн.
На практике пару лет назад не прокатило.

12/09/07 15:34  Advo_katОтправить письмо > Тарас+    12/09/07 11:13Дерево
Спасібі всім. Я знав що я правий. Дуже важлива та корисна тема на мою думку. Бо все що обговорювалось можна застосовувати майже у кожному процессі про стягнення коштів або виконання зобов’язань.

Якщо у когось є ще якісь думки з цього приводу, висловлюйте будь ласка.

Також спасибі anadiomena, Apollo та усім іншим, хто приймав участь в цій темі.

російською: Правосудие восторжествует, если даже погибнет мир.

12/09/07 12:11  anadiomenaОтправить письмо > anadiomena    12/09/07 12:10Дерево
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.05.2006 р.
N 37/400-05
Відмовлено у порушенні провадження з перегляду
ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України
від 17 серпня 2006 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Овечкіна В. Е., суддів: Чернова Є. В., Цвігун В. Л., за участю представників: позивача - [...], відповідача - [...], розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" (далі - ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе") на постанову від 27.03.2006 Харківського апеляційного господарського суду у справі N 37/400-05 за позовом Промінвестбанку України до ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" про стягнення 999290,81 грн., встановив:
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2006 позов задоволено частково - на підставі ст. 625 ЦК України, ст. ст. 216, 217 ГК України постановлено стягнути 78000 грн. інфляційних втрат, а в решті позовних вимог відмовлено з мотивів недопустимості нарахування штрафних санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2006 рішення змінено, позов задоволено повністю - на підставі ст. 611 ЦК України та ст. ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" стягнуто з відповідача 999290,81 грн. заборгованості.
ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, а саме ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 232 ГК України, ст. 611 ЦК України та на неправомірне стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 999290,81 грн.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини по справі на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - зміні з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 575372 грн. відсотків за неправомірне користування кредитом та 345918,81 грн. пені і приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до п. 3.4 укладеного між сторонами кредитного договору від 31.03.2004 N 11 у випадку порушення позичальником (відповідачем) строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п. 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 35 відсотків річних.
Матеріали справи свідчать (що також не заперечується відповідачем), що у встановлений договором строк кредит у розмірі 3000000 грн. відповідачем не був повернутий позивачеві, у зв'язку з чим 24 березня 2005 року такий кредит було віднесено банком на рахунок простроченої заборгованості та за період з 24.03.2005 року по 10.10.2005 року у відповідності з п. 3.4 договору нараховані відсотки у розмірі 35 % річних за неправомірне користування кредитом у сумі 575342,46 грн.
За цей же період позивач нарахував і 78000 грн. - суму інфляційних збитків та 302465 грн. пені на суму заборгованості за кредитом.
Також позивач підтверджує наявність у відповідача станом на 25 жовтня 2005 року заборгованості за відсотками, що нараховані за користування кредитом та за неправомірне користування кредитом за період з січня 2005 року та відповідно за цей період нараховує пеню у розмірі 43453,81 грн.
28.12.2004 року (справа N Б-19/106-04) стосовно відповідача порушена процедура банкрутства та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів (17.10.2005 року провадження по даній справі про банкрутство було припинено). Разом з тим, 25.04.2005 року порушена процедура банкрутства стосовно відповідача по іншій справі N Б- 39/41-05.
Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" свідчить про те, що передбачені ст. 12 названого Закону вимоги щодо заборони певних заходів та вимоги, на які не поширюється дія мораторію, стосуються лише тих вимог (грошових зобов'язань), які виникли до введення мораторію.
Таким чином, як встановлено апеляційним господарським судом, мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2004 р., а заявлені у позові суми грошових зобов'язань відповідача щодо сплати відсотків за неправомірне користування кредитом, пені та інфляційних втрат виникли після дня введення мораторію (починаючи з січня 2005 року). Таким чином, на вимогу позивача не поширюється дія мораторію, введеного у відношенні відповідача 28.12.2004 р.
У відповідності зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов договору. Пунктом 3.4 кредитного договору передбачені такі правові наслідки, а саме: встановлено, що у випадку порушення позичальником строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, встановленого п. 2.2 цього договору, позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із ставки у розмірі 35 % річних. При цьому ці відсотки не визначені сторонами як штрафні санкції, а тому посилання відповідача та місцевого господарського суду на те, що відповідні відсотки є штрафними санкціями у відповідності зі ст. 232 ГК України, є безпідставним. Штрафні санкції у вигляді пені та штрафу передбачені п. 3.5 та 3.6 кредитного договору.
Колегія погоджується з висновками суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 575372 грн. відсотків річних за неправомірне користування кредитними коштами та 78000 грн. інфляційних втрат з огляду на таке.
Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено обов'язок позичальника (відповідача) сплачувати 35 % річних за неправомірне користування кредитом у разі його неповернення у термін, встановлений п. 2.2 договору (до 20.03.2005 р.)
Зазначені відсотки не є штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) в розумінні ч. 1 ст. 230 ГК України, оскільки мають іншу правову природу. Зобов'язання боржника щодо сплати таких відсотків річних врегульовано ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зокрема, згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку сторони в п. 3.4 кредитного договору встановили інший розмір процентів річних (35 %) за користування чужими грошовими коштами (неповернутою сумою кредиту).
В зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про те, що сума нарахованих позивачем (кредитором) за період з 24.03.2005 р. по 10.10.2005 р. відсотків річних за неправомірне користування кредитом разом з інфляційними втратами (575372 грн. + 78000 грн.) підлягає стягненню з боржника, оскільки не є штрафною санкцією, а відтак, на зобов'язання щодо сплати цих відсотків не поширюється дія мораторію, запровадженого ухвалою від 28.12.2004 господарського суду Харківської області у справі N 5-19/106-04 про банкрутство ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе". Адже у відповідності з п. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойки (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах даної категорії (постанова ВСУ від 17.01.2006 у справі N 11/690).
З врахуванням положень ст. ст. 536, 625 ЦК України не заслуговують на увагу посилання скаржника на неправильне застосування апеляційним судом ч. 4 ст. 232 ГК України, які ґрунтуються на помилковому баченні відповідачем відсотків за неправомірне користування кредитними коштами в якості штрафної санкції.
Разом з тим касаційна інстанція не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені на загальну суму 345918,81 грн. з огляду на таке.
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
Таким чином встановлена мораторієм заборона нарахування пені не залежить від настання строку виконання зобов'язання боржником (до чи після введення мораторію).
Зважаючи на це, колегія погоджується з твердженнями скаржника про те, що мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство, чим спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про зворотне з відповідними помилковими посиланнями на термін "мораторій", вжитий у абзаці 24 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які не враховують дії в даному випадку спеціальної норми, встановленої абзацом ч. 4 ст. 12 вищезгаданого Закону.
Адже відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума інфляційних втрат та 35 процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню.
Зважаючи на вищевикладене оскаржувана постанова підлягає зміні шляхом скасування в частині задоволення позовних вимог про стягнення 345918,81 грн. пені та залишення без змін в іншій частині задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, ст. ст. 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2006 у справі N 37/400-05 змінити, виклавши в наступній редакції:
"Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2006 у справі N 37/400-05 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Стягнути з ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" на користь Промінвестбанку України 653372 грн. заборгованості, 6533,72 грн. витрат по держмиту на 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог відмовити".
Накази доручити видати господарському суду Харківської області.

Головуючий
В. Овечкін
Судді:
Є. Чернов
В. Цвігун

12/09/07 12:10  anadiomenaОтправить письмо > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
Вам прислали правильные постанови. Вчера вечером дома все перерыл. У меня нашлась еще одна (в добавок к присланному Вам). Но выводы в ней - косвенные (Постанова ВХСУ от 30.05.2006 г., дело № 37/400-05).

12/09/07 11:20  Wind > Тарас+    12/09/07 10:35Дерево
Спасибо! Много интересного..

12/09/07 11:13  Тарас+ > Apollo    12/09/07 10:43Дерево
Практика неоднозначна - це факт! Вишка проценти по 536 чим тільки не називала, і так як в наведених мною постановах, і штрафними санкціями, і тими ж процентами, що передбачені ст. 625. Але позитивна практика є і потрібно хоча б пробувати її використовувати.

12/09/07 10:43  Apollo > Тарас+    12/09/07 10:23Дерево
Спасибо!

Но как-то был на семинаре и была информация, что практика неоднозначная. Спасибо за тексты постановлений ещё раз! :)

12/09/07 10:35  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
Ось номери Постанов ВГСУ, які видалив модератор через великий об"єм тексту: № 24/555 від 25 травня 2006 р., № 21/186-05 від 19 січня 2006 р., № 20-9/024 від 04 жовтня 2005, № 20-9/024-10/245.
Постанова ВСУ взята мною з Ліги. Постанови ВГСУ - з єдиного реєстру.

Вказана практика досліджувалась мною в жовтні 2006 року.
Госп суд Одеської області мої вимоги задовільнив в повному обсязі (рішення не оскаржувалось), Госп суд м. Києва побоявся можливого скасування апеляцією, тому відмовив.

12/09/07 10:26  Тарас+ > Тарас+    12/09/07 10:19Дерево
Прошу вибачення в модераторів, розумію, що вказані Постанови ВГСУ є великими за розміром, але я не зберіг на них гіперпосилання! Маю лише текст, тому виклав його повністю

12/09/07 10:23  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
Також моє пояснення, яке я давав в Госп суд. Одеської області щодо прочентів та ч. 6 ст. 232:

Господарський суд Одеської області,
65119, м. Одеса, пр. Шевченка, 29

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “AAAAA”
Код ЄДРПОУ 00000000
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “BBBBBBBB”
Код ЄДРПОУ 000000000

Справа № 111111111 про стягнення 32 764,96 грн.


ПОЯСНЕННЯ

В провадженні господарського суду Одеської області перебуває справа № 111111111 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ AAAAA ” до Товариства з обмеженою відповідальністю „ BBBBBBBB ” про стягнення 32 764,96 грн.

В зв’язку з тим, що позивач не отримав від відповідача копії відзиву на позов та передбачаючи його аргументи проти позовних вимог хочемо пояснити наступне:

По-перше, необхідно наголосити на правильності нарахування пені за період 358 днів.
Так, згідно ст.. 258 ЦК України щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність строком 1 рік. Статтею 259 ЦК України передбачена можливість за домовленістю сторін збільшувати строк позовної давності.
В п. 12.3. Договору поставки № 000/2005, укладеного між сторонами процесу, строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій (в т.ч. пені) встановлюється у 3 роки.
Ще до набрання чинності новими цивільним та господарським кодексами, Вищий арбітражний суд в п. 11 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 16.04.93 N 01-6/438 зі змінами, внесеними роз'ясненням від 18.11.97 N 02-5/445 ) „Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” зазначав, що строк позовної давності щодо стягнення пені необхідно обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання окремо за попередні шість місяців з дня подання позову (на момент видання роз’яснення щодо стягнення неустойки була встановлена скорочена позовна давність тривалістю 6 місяців).
Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано
Вважаємо, що п.6 ст. 232 ГК України щодо обмеження нарахування пені шістьома місяцями в даному випадку не може бути застосований, оскільки в силу ч.3 ст. 549 ЦК України пеня нараховується в процентному відношенні саме за кожен день прострочення, тобто за весь період. Окрім того, самим Договором поставки № 000/2005 (п. 8.2.) передбачено, що пеня нараховується і стягується за кожен день прострочення з моменту виникнення заборгованості. Тому обмеження п.6 ст.232 ГК щодо пені не діють.
В обґрунтування своєї позиції, хочемо зазначити, що і Вищий господарський суд України вважає, що: „Обмеження терміну нарахування пені шестимісячним строком згідно ч. 6 ст. 232 ГК України не повинно застосовуватись, оскільки суперечить ст. 624 ЦК України”. Про це ВГСУ, зокрема, зазначив в Постанові від 31 січня 2006р. № 13/332-05. Також, про неможливість застосування п.6ст.232 ГК України йдеться і в Постанові ВГСУ від 21 липня 2005 р. № 26/70 (копії обох постанов додаються).
Крім того, хочемо зазначити, що такої ж думки і притримуються судді Верховного суду України. Так, у адресованому суддям виданні „Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України", авторами якого є Ярема А.Г., Шицький І.Б., Кривенко В.В., Домбровський І.П., Гуменюк В.І., Григор’єва Л.І., йдеться про те, що ч. 6 ст. 232 ГК, яка обмежує шістьма місяцями строк від дня порушення зобов’язання, впродовж якого (строку) нараховується неустойка не повинна застосовуватись.

По-друге, необхідно окремо обґрунтувати можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами
Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Згідно статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Слід наголосити, що проценти, передбачені ст.ст. 536, 692 ЦК України мають іншу правову природу, ніж зазначені в ст. 625 ЦК України, тому за наявності підстав необхідно стягувати і 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України і проценти за користування чужими грошовими коштами.. Такої ж думки послідовно притримується Вищий господарський суд України.
Так, в своїх постановах № 24/555 від 25 травня 2006 р., № 21/186-05 від 19 січня 2006 р., № 20-9/024 від 04 жовтня 2005, № 20-9/024-10/245 Вищий господарський суд зазначив, що проценти, передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 692 ЦК України —з одного боку, та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України —з іншого, є різними правовими явищами, у зв'язку з чим кожний із названих видів процентів застосовується за наявності відповідних підстав, які є різними. З урахуванням цього, за наявності правових підстав, можливе одночасне застосування процентів на підставі ст.ст. 536, 692 ЦК України, —з одного боку, і процентів, передбачених ст. 625 ЦК України —з іншого (копії постанов ВГСУ додаються).
Проте, договором та законом за користування чужими грошовими коштами на період прострочення виконання грошового зобов’язання розмір процентів не встановлений.
Вважаємо, що в такому випадку відповідно до ч.1 ст. 8 ЦК України за аналогією повинна застосовуватись ч.1 ст. 1048 ЦК України, згідно якої, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Слід зазначити, що Верховний суд України в постанові від 04.01.2006 г. N 14/130 дійшов висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин за аналогією в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами розмір проценту не встановлено (копія постанови ВСУ додається).

З огляду на вищезазначене, підтримуємо вимоги, викладені в позовній заяві в повному обсязі та просимо суд:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ BBBBBBBB ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ AAAAA ” суму заборгованості в розмірі 23750,00 грн., інфляційних в розмірі 1866,26 грн., трьох відсотків річних в розмірі 697,21 грн., пені в розмірі 4308,49 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2143,00 грн., що разом становить 32764,96 грн. (Тридцять дві тисячі сімсот шістдесят чотири гривні 96 копійок).
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ BBBBBBBB ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ AAAAA ” витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. та державне мито у розмірі 327,65 грн.

12/09/07 10:21  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
А ось інформаційний лист ВГСУ, яким рекомендовано судом використовувати ПВСУ, яку я виклав нижче:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

від 17.03.2006 р. N 01-8/655

Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2003 N 01-8/1463 "Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з кредитними відносинами"

На доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2003 N 01-8/1463 "Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з кредитними відносинами" доводимо до відома постанову Верховного Суду України у справі зазначеної категорії.

Додаток: копія постанови Верховного Суду України від 24.01.2006 у справі N 14/130 (06/052).


Заступник Голови Вищого
господарського суду України

В. Москаленко




Надруковано:
"Бізнес: законодавство та практика",
N 6, 2006 р.


12/09/07 10:19  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
[censored]

12/09/07 10:09  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
А ось Вам і ПВГСУ:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


19 січня 2006 р.
№ 21/186-05



Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Усенко Є.А.

суддів:
Глос О.І., Бакуліної С.В.,

розглянувши касаційну скаргу
ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Віко”

на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2005

у справі
№21/186-05

господарського суду
Харківської області

за позовом
ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Віко”

до
ТОВ “Міжнародно-інформаційна рекламно-видавнича система “Прикордонний радник”

про
стягнення 60 646, 80 грн.


в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Літвін К.І.

від відповідача:
не з'явився


Доповідач –Глос О.І.ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2005 р. у справі №21/186-05 (суддя Пелипенко Н.М.) позов задоволено: стягнуто з ТОВ “Міжнародно-інформаційна рекламно-видавнича система “Прикордонний радник” на користь ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Віко" 43 528,00 грн. основного боргу, штраф у розмірі 5 040,00 грн., інфляційних у розмірі 9 261,77 грн., 3% річних у розмірі 2 817,04 грн., витрати по сплаті держмита 606,47 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ “Міжнародно-інфор маційна рекламно-видавнича система “Прикордонний радник” подала апеляційну скаргу до Харківського апеляційного господарського суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2005 р. (судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2005 р. по справі №21/186-05 змінено; рішення в частині стягнення штрафу в розмірі 5 040,00 грн., інфляційних в розмірі 9 261,77 грн., 3% річних в розмірі 2 817,04 грн., 171,18 грн. держмита скасовано та в позові відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Віко", м.Харків на користь ТОВ міжнародна інформаційна рекламно-видавнича система "Прикордонний радник", м.Харків 85,59 грн. держмита по скарзі.

У касаційній скарзі ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Віко” просить скасувати повністю постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2005 р. та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2005 р. по справі №21/186-05; покласти на відповідача відшкодування судових витрат по справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем і відповідачем укладено договір від 20.02.2002 р. №21 продажу періодичної видавничої продукції газети "Прикордонне співробітництво", відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний був передати позивачу періодичну видавничу продукцію у кількості і строки, передбачені у календарному плані (додаток №1 до зазначеного договору). Відповідно умов зазначеного договору позивач за платіжним дорученням від 21.02.2002 р. №25 здійснив стовідсоткову попередню оплату в розмірі 50 400,00 грн.; відповідач же свої обов'язки щодо передачі газет згідно з календарним планом виконав лише частково, передавши за видатковою накладною від 02.04.2002 р. №РН-0000001 газети в кількості 2 600 примірників на суму 1 872,00 грн. (у зв'язку з чим заборгованість за договором склала 48 528,00 грн.).

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо передачі періодичної видавничої продукції на суму 48 528,00 грн. у встановлений строк, позивач звернувся до відповідача з листом від 16.04.2003 №1/4, в якому запропонував повернути попередню оплату у вищезазначеній сумі (48 528,00 грн.) у п'ятиденний термін.

Однак, відповідач лише частково повернув позивачу суму попередньої оплати —5 000,00 грн. (платіжне доручення від 30.03.2004 р. №45).

У зв'язку з невиконанням відповідачем вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати (заявленої у зв'язку з невиконанням умов договору з передачі видавничої продукції у встановлений строк), позивач звернувся з позовом про стягнення суми боргу —43 528,00 грн., інфляційних у розмірі 9 261,00 грн., 3% річних у розмірі 2 817,04 грн., штрафу в розмірі 5 040,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, факт невиконання відповідачем умов договору щодо передачі газет у встановлений календарним планом строк на суму 48 528,00 грн. та неповернення на вимогу позивача попередньої оплати в розмірі 43 528,00 грн. підтверджено матеріалами справи і відповідачем не заперечується; по-друге, право вимагати повернення суми попередньої оплати (у разі, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк) передбачено ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (далі —ЦК України); по-третє, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; по-четверте, сплата штрафу у розмірі 10% від суми попередньої оплати за необґрунтовану відмову від виконання умов договору передбачена п. 4.2 договору.

Скасовуючи рішення господарського суду у частині стягнення штрафу в розмірі 5 040,00 грн., інфляційних у розмірі 9 261,00 грн., 3% річних у розмірі 2 817,04 грн. та відмовляючи в цій частині в позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, незважаючи на встановлення факту невиконання відповідачем вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України щодо повернення (на вимогу позивача) суми попередньої оплати у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо передачі газет, проценти за користування чужими грошовими коштами в даному випадку не стягуються, оскільки чинним законодавством (ст.ст. 536, 693 ЦК України) та договором не передбачено розмір процентів; по-друге, повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, у зв'язку з чим відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних не настає; по-третє, передбачений п. 4.2 договору штраф не підлягає стягненню, оскільки відповідач від виконання умов договору не відмовлявся.

Однак вищезазначені висновки господарського суду апеляційної інстанції не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на наступне.


Факт здійснення позивачем згідно з умовами договору стовідсоткової попередньої оплати газет і невиконання відповідачем умов договору щодо передачі газет у встановлений календарним планом строк на суму 48 528,00 грн. встановлено господарськими судами і відповідачем не заперечується.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати (у разі, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк).

Господарськими судами встановлено, що вимога позивача щодо повернення залишку грошових коштів, перерахованих згідно з умовами вищезазначеного договору (лист від 16.04.2003 р. №1/4), відповідачем виконана лише частково (5 000,00 грн. повернуто платіжним дорученням від 30.03.2004 р. №345). Решта заборгованості в розмірі 43 528,00 грн. не повернута, що і стало підставою для звернення з позовом до господарського суду.

Враховуючи, що обов'язок відповідача повернути грошові кошти в розмірі 43 528,00 грн. (суму попередньої оплати) виникає з закону (ч. 2 ст. 693 ЦК України), висновки господарського суду першої інстанції щодо стягнення суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції і 3% річних є законними та обґрунтованими.

Посилання апеляційного господарського суду на норми ст.ст. 536, 693 ЦК України (якими не передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами) як на підставу для відмови в позові у цій частині не можуть бути взяті до уваги з огляду на наступне.

Проценти, передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України —з одного боку, та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України —з іншого, є різними правовими явищами, у зв'язку з чим кожний із названих видів процентів застосовується за наявності відповідних підстав, які є різними. З урахуванням цього, за наявності правових підстав, можливе одночасне застосування процентів на підставі ст.ст. 536, 693 ЦК України, —з одного боку, і процентів, передбачених ст. 625 ЦК України —з іншого.

Що стосується стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5 040,00 грн., слід зазначити, що стягнення штрафу в розмірі десяти відсотків від суми попередньої оплати за необґрунтовану відмову від виконання умов договору встановлено п. 4.2 договору; а про відмову від виконання умов договору щодо передачі газет у кількості і строки, передбачені календарним планом, свідчать дії відповідача, який, одержавши стовідсоткову суму попередньої оплати, не виконав умови договору щодо передачі газет (що встановлено господарськими судами і відповідачем не заперечується).

З огляду на викладене, рішення господарського суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного господарського суду не було.


Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 6 ст. 1119,

ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Віко” задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2005 р. у справі №21/186-05 скасувати. Рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2005 р. у справі №21/186-05 залишити в силі.




Головуючий Є.Усенко




Судді О.Глос


С.Бакуліна

12/09/07 10:07  Тарас+ > Advo_kat    12/09/07 09:57Дерево
Ловіть:

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА


24.01.2006 р.
N 14/130



Розглянувши за участю представників: Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк" - Краско І. В., Білеки Ю. І., Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" - Перепелиці А. В., касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк" на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року у справі N 14/130 за позовом Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк" до Відкритого акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" про стягнення 830251,48 доларів США, встановила:

У березні 2005 року АКБ "Райффайзенбанк" звернувся до господарського суду з позовом до ВАТ "Запорізький завод феросплавів" про стягнення 830251,48 доларів США за безпідставне користування коштами в період з 29 квітня 2002 року по 21 грудня 2004 року, з яких 622688,61 доларів США складають проценти за безпідставне користування грошима та 207562,87 доларів США - три проценти річних від суми заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач 29 квітня 2002 року на виконання договору про надання кредитної лінії N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року, укладеного з відповідачем, надав останньому 3000000 доларів США.

ВАТ "Запорізький завод феросплавів" сплатив на користь АКБ "Райффайзенбанк" відсотки за користування цими кредитними коштами за період з 29 квітня 2002 року по 27 грудня 2002 року у сумі 207145,74 доларів США.

АКБ "Райффайзенбанк" на підставі кредитної заявки ВАТ "Запорізький завод феросплавів" N 26-832 від 27 грудня 2002 року надав того ж дня відповідачу другий транш у розмірі 3000000 доларів США, а ВАТ "Запорізький завод феросплавів" отримані кошти того ж дня повернув як заборгованість за першим траншем. За користування цими кредитними і коштами ВАТ "Запорізький завод феросплавів" сплатив відсотки у розмірі 471243,65 доларів США.

В подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2004 року у справі N 3/231 визнано недійсним договір про надання кредитної лінії N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року та застосовано правові наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції: стягнуто з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" на користь АКБ "Райффайзенбанк" 2321610,61 доларів США.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2004 року вказану постанову залишено без зміни.

21 грудня 2004 року на виконання наказу господарського суду міста Києва ВАТ "Запорізький завод феросплавів" перерахувало позивачу 2321610,61 доларів США.

У зв'язку з цим, АКБ "Райффайзенбанк" вважає, що в період з 29 квітня 2002 року по 21 грудня 2004 року відповідач безпідставно використовував кошти позивача у сумі 3000000 доларів США.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року вказане рішення залишено без зміни.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року скасовано постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року, у позові відмовлено.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що суди при вирішенні питання про визначення підставності перебування у відповідача отриманих від позивача коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила ст. 469 ЦК УРСР, яка не передбачає стягнення процентів за користування безпідставно набутим майном.

У касаційній скарзі Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк" поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським та апеляційним судами встановлено, що відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2004 року у справі N 3/231, яка набрала чинності, визнано недійсним договір про надання кредитної лінії N 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 року. Спірний договір визнано недійсним з моменту його укладення, застосовано правові наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції. Стягнуто з ВАТ "Запорізький завод феросплавів" на користь АКБ "Райффайзенбанк" 2321610,61 доларів США.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Господарськими судами встановлено, що 21 грудня 2004 року ВАТ "Запорізький завод феросплавів", на виконання наказу господарського суду міста Києва, перерахувало позивачу 2321610,61 доларів США.

Отже, господарський та апеляційний суди дійшли вірних висновків про застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України, оскільки безпідставне використання коштів позивача відбувалося до фактичного повернення сторін у первісний стан.

Апеляційний суд вірно зазначив, що застосування реституції по кредитних договорах, які визнані недійсними з моменту їх укладення, суттєво відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності.

Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і розмір проценту не встановлено.

Висновок Вищого господарського суду України про те, що господарські суди при вирішенні питання про визначення підставності перебування у відповідача отриманих від позивача коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила ст. 469 ЦК УРСР, яка не передбачає стягнення процентів за користування безпідставно набутим майном є помилковим і не ґрунтується на вимогах закону, оскільки не враховує, що спірні відносини сторін продовжували існувати після 1 січня 2004 року.

У свою чергу, обґрунтованість та законність постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року є підставою для залишення їх у силі.

Керуючись ст. 11119, ст. 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах постановила:

касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Райффайзенбанк" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року скасувати.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

____________


Надруковано:
"Бізнес: законодавство та практика",
N 6, 2006 р.


12/09/07 09:57  Advo_katОтправить письмо > anadiomena    11/09/07 18:05Дерево
Можливо це була постанова ВГСУ

12/09/07 09:49  Advo_katОтправить письмо > anadiomena    11/09/07 18:05Дерево
Я теж. Але точно помню що десь бачив. Хоча можна спробувати переконати суд і без неї, але це буде складніше.

Ще звернув увагу на положення ст. 1057 ЦК "Комерційний кредит", яка встановлює, що передплата за договіром є комерційним кредитом. До комерційного кредиту застосовуються положення ст. 1054-1056 ЦК.

ч. 2 ст. 1054 відсилає до ст.ст. 1046-1053.

А в ст. 1050 йдеться річ про можливість одночасного застосування положень ст. 1048 (яка застосовується нами для визначення процентів відповідно до ст. 536, а отже і ст.1214, правомірність такої анології визнана Постановою ВСУ № 14/130 від 24.01.2006 р.) та ст. 625.

Apollo: так

12/09/07 09:26  OligarxОтправить письмо > Advo_kat    11/09/07 17:41Дерево
Хм....всё обыскал...нима этой постановы

12/09/07 09:16  МитяйОтправить письмо > Apollo    12/09/07 08:01Дерево
Я тоже считаю это одни и те же проценты.

12/09/07 08:01  Apollo > Advo_kat    11/09/07 17:41Дерево
Сталкивался по 1048 статье в данном случае...а вот, как по мне по ст. 536, 1214 - это те же проценты за пользование чужими денежными средствами. Разве нет?

11/09/07 18:05  anadiomenaОтправить письмо > Advo_kat    11/09/07 17:41Дерево
Решение есть. Ищу. Правомерно.

11/09/07 17:41  Advo_katОтправить письмо   Дерево
Шановні колеги. Мені відомо що існує рішення ВСУ щодо правомірності одночасного застосування положень ч. 2 ст. 1214(як наслідок ст. 536) та 625 ЦК України.
Допоможіть будь ласка знайти зазначене рішення або його реквізити.

Також прошу поділитися своєю думкою щодо визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо він не встановлений договором.

І також проаналізувати таку ситуацію: за договіром купівлі-продажу Покупцем була внесена передплата у розмірі 100% вартості товару. Товар переданий не був. Покупець втратив інтерес до виконання Продавцем умов договору. Продавець на вимогу Покупця повернув 10% вартості товару як помилково перераховану суму вказавши в призначенні платежу "Повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжного доручення за договором купівлі-продажу". Остання частина передплати не повернена. Чи можливо стягнути з Продавця неустойку (ст. 549 ЦК) у вигляді процентів відповідно до облікової ставки НБУ (аналогія з ст. 1048 ЦК), інфляцію та 3% відповідно до ст. 625 ЦК України, процент за незаконне зберігання грошових коштів Покупця (ст. 1214, ст. 536).


Страницы:    Всего: 1

Реклама

bigmir)net TOP 100