RSS-экспорт
Связь с модератором
Популярные теги
директордоговордоговор арендыжилищное законодательствозаработная платаземельный участокземляискКЗОТконтролирующие органыкупля продажаналогообложениенаследствоОООответственностьправо собственностипроверкипрогулпроцессработниксокращениестроительствосудтрудовая книжкатрудовое правоувольнение


Бизнес-Форум

Логин:    Пароль:      Регистрация | Восстановить пароль

Непомерные апетиты бывшей супруги


Сообщение:

Ваше имя:    EMail: 
 

Страницы:    Всего: 1


Сортировать по времени сообщений  по возрастанию [по убыванию]
 
9/04/08 22:55  Перо > михаил72    9/04/08 19:40Дерево
"При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників - учасників будівництва. При відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами".

Кредит не является совместной собственностью супругов по ст. 61 СК (я выше поторопился признать его семейным). Обязательство о погашении кредита лежит на Вас, а супруга могла его (кредит) погашать только с Вашего согласия. Кредит не есть совместной собственностью, но вот вопрос: могли ли Вы заключить такой договор без согласия жены? Также, как и брать деньги в долг в браке (по расписке) супруга могла брать с Вашего согласия. Можно признавать такой договор (займа) недействительным.
В то же время, кредитный договор можно признать таким, что заключен в интересах семьи (заключен-то он в браке и даже якобы есть расписка супруги -тоже в браке). А значит квартира по такому договору может быть признана объектом совместной собственности. В общем, надо подумать о соотношении всех этих норм: что и как применять.

9/04/08 22:11  Перо > Перо    9/04/08 22:07Дерево
У х в а л а

іменем україни


5 грудня 2007 року
м. Київ


Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Берднік І.С.,
Костенка А.В., Прокопчука Ю.В., -



розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розірвання шлюбу, поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2007 року,



в с т а н о в и л а:



У січні 205 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу та розподіл сумісно нажитого майна. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що з 1991 року вона знаходилася в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого має неповнолітніх синів ОСОБА_4 1993 року народження, та ОСОБА_5, 2005 року народження. Однак у зв'язку з тим, що на початку 2006 року між позивачкою та відповідачем фактично припинилися шлюбні відносини, позивачка просить розірвати шлюб з відповідачем та провести розподіл сумісно нажитого ними майна, залишивши АДРЕСА_1відповідно до свідоцтва про право власності за нею, відповідачем та сином ОСОБА_4в рівних частках, визнати за нею право власності на АДРЕСА_2як на квартиру, набуту за кошти, які особисто належали позивачці.



Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Розірвано шлюб між сторонами, залишено за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних долях трикімнатну АДРЕСА_1 Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_2 в частині покупця, визнавши покупцем квартири за договором ОСОБА_1 Визнано також за нею право власності на АДРЕСА_2



У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування постановлених у справі рішень та ухвалення нового рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.



Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.



Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.



Вирішуючи спір, судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна.

Судом встановлено, що 28 червня 1991 року сторони зареєстрували шлюб, а з 2006 року подружжя фактично припинило шлюбні відносини.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, сторонам та їх неповнолітньому сину ОСОБА_3 в рівних долях належить АДРЕСА_1 (а. с. 5).

Згідно договору купівлі-продажу від 12 вересня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали за 10 000 грн. АДРЕСА_2(а. с. 6).

Крім того, 31 травня 2002 року позивачка заключила з ВАТ “Державний ощадний банк України” договір на одержання кредиту у розмірі 30 000 грн. на споживчі потреби, частку якого у розмірі 10 000 грн. внесла по вищевказаному договору купівлі-продажу квартири у м. Києві.

Відповідно до ст. 61 Сімейного кодексу України отриманий кредит не відноситься до переліку об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, тому суди правомірно визнали, що квартира у м. Києві не є сумісною власністю подружжя.

При розгляді судами дотримано вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка.

Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.



Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України



у х в а л и л а :



Касаційну скаргу ОСОБА_2відхилити.



Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2007 року залишити без зміни.



Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий
М.В. Патрюк

Судді:
М.П. Пшонка
І.С. Берднік
А.В. Костенко
Ю.В. Прокопчук

9/04/08 22:07  Перо > Перо    9/04/08 21:54Дерево
31 жовтня 2007 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - регіональне відділення в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, про поділ майна подружжя, визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання права власності на ½ частину квартири, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 3 червня 2000 року вона перебувала з відповідачем в шлюбі, від якого мають двох дітей.

У серпні 2005 року шлюб у судовому порядку розірвано.

У жовтні 2001 року між нею та регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву укладено кредитну угоду про надання кредиту в розмірі 130 489 грн. терміном на 30 років для будівництва житла.

У квітні 2003 року укладено договір застави спірної квартири.

Вважаючи, що квартира не є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, кредит не виплачено, обов'язок по здійсненню поточних платежів на виконання кредитної угоди здійснює вона сама, просила визнати за нею право власності на спірну квартиру, стягнути з неї на користь відповідача компенсацію в розмірі 8 596 грн.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, зазначаючи, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 вони придбали трикімнатну квартиру. Проте свідоцтво про право власності на неї оформлено на колишню дружину - ОСОБА_1

Вважаючи, що спірне житло є спільною сумісною власністю, просив визнати за кожним із них право власності по ½ частині квартири, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 червня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на спірну квартиру, стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 компенсацію в сумі 11 578 грн. 50 коп., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - судові витрати; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ним і ОСОБА_1 право власності на ½ частину спірної квартири за кожним, в задоволенні решти вимог за зустрічним позовом відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 є лише кошти в розмірі 12 945 грн., сплачені сторонами під час перебування їх у шлюбі за період до червня 2005 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи частково зустрічний позов ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя і належить сторонам в рівних частинах.

Проте з такими висновками судів погодитися неможна.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Разом з тим, пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" встановлено, що судам слід враховувати, що відповідно до правил кредитування приватного житлового будівництва позичальник до закінчення виплати одержаної позички не має права відчужувати збудований або капітально відремонтований за рахунок позички будинок без дозволу банку або підприємства (організації), що видали позичку. При вирішенні спору про право власності на будинок обов'язок виплатити заборгованість по позичці за згодою позикодавця може бути покладено на інших співвласників - учасників будівництва. При відсутності такої згоди обов'язок виплати позички лежить на особі, яка її одержала. Ця обставина має прийматись судом до уваги при визначенні частки кожного учасника спільної власності і при вирішенні питання про грошові розрахунки між сторонами.

Судами встановлено, що з 3 червня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2001 року між регіональним відділенням в м. Києві Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву й ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 63, згідно з якою позивачці за основним позовом надано прямий адресний (цільовий) кредит у розмірі 130 489 грн. на будівництво житла терміном на 30 років (а.с. 22 - 23).

У квітні 2003 року для забезпечення кредитної угоди між тими ж сторонами укладено договір застави квартири АДРЕСА_1

Пунктом 3.1.1. вказаного договору застави передбачено, що ОСОБА_1 як заставодавець має право володіти, користуватися предметом застави - квартирою, але не має права розпоряджатися ним без згоди заставодержателя до закінчення дії даного договору, тобто до виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (а.с. 19).

Відповідно до п. 28 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584, погашення кредиту і сплата відсотків за користування ним здійснюється, починаючи з дати реєстрації свідоцтва про право власності на збудоване (реконструйоване) житло, позичальником, яким за кредитною угодою є ОСОБА_1

Проте у порушення ст. 213 ЦПК України апеляційний суд указані вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року та положення законодавства до уваги не взяв та, визнаючи за кожним з подружжя право власності на ½ частину квартири, не врахував обставин щодо обов'язку позивачки за основним позовом по сплаті кредиту за спірне житло.

Суд першої інстанції зазначене також залишив без уваги й, крім того, не врахував, що відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2005 року шлюбні відносини між сторонами припинено з грудня 2003 року (а.с. 110), що має значення для вирішення справи.

За таких обставин ухвалені в справі рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 червня 2006 року й Апеляційного суду м. Києва від 26 березня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий
Ярема А.Г.

Судді Верховного Суду України
Левченко Є.Ф.
Лихута Л.М.
Охрімчук Л.І.
Сенін Ю.Л.

9/04/08 21:54  Перо > Перо    9/04/08 21:24Дерево
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2007 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого - Яреми А.Г.,

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у праві спільної власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру,

в с т а н о в и л а :

У липні та грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеними позовами, які судом об'єднані в одне провадження, посилаючись на те, що у вересні 2000 року зареєструвала з відповідачем шлюб, проте ще до реєстрації шлюбу уклала інвестиційний контракт з компанією “Київміськбуд” на будівництво квартири АДРЕСА_1 та п'ять додаткових угод, сплатила свої власні кошти за квартиру, які становлять 43,2% від її загальної вартості; в подальшому вартість квартири та відсотки за кредит сплачувались за рахунок спільних коштів подружжя. У червні 2005 року їх шлюб було розірвано, згодом стосунки між ними погіршились, ОСОБА_2 став створювати неможливі умови проживання та перешкоджати їй користуватися житлом..

Позивачка просила врахувати інтереси їх дитини та визнати за нею право власності на 81/100 частину квартири, за відповідачем - право власності на 19/100 частин, а також зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні власністю та скасувати його реєстрацію за адресою спірної квартири.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю, посилаючись на те, що вони проживали разом та мали спільний бюджет ще з червня 2000 року, разом вирішили придбати квартиру і він передав 4000 грн. для сплати першого внеску, усі інші внески вони також робили зі спільних коштів.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2006 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, постановлено визнати за ОСОБА_1 з урахуванням інтересів неповнолітнього сина ОСОБА_3 право власності на 81/100 частину квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 - право власності на 19/100 її частин, зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 16 вересня 2000 року по червень 2005 року, мають сина Валерія, 2001 року народження. 5 липня 2000 року ОСОБА_1 уклала з компанією “Київміськбуд” інвестиційний контракт про інвестування в житлове будівництво з метою придбання у власність квартири АДРЕСА_1 , у липні та серпні 2000 року - додаткові угоди до контракту та кредитну угоду з банком “Аркада”. 18 липня 2001 року в зв'язку з проведенням повної оплати за квартиру - 65347 грн. 44 коп. було складено акт прийому-передачі квартири і 31 липня 2001 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що до реєстрації шлюбу сторони спільно не проживали і ОСОБА_1 з 5 липня по 16 вересня 2000 року внесла на виконання інвестиційного контракту власні кошти в сумі 28259 грн., що становить 43,2% від загальної вартості квартири, тому поділу між подружжям підлягає сума 37088 грн. 44 коп. та проценти за кредитом, сплачені сторонами спільно, тобто 56,8% вартості квартири. Суд вирішив провести поділ 56,8% вартості квартири на три частини (ОСОБА_1, ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3) та збільшити частку майна ОСОБА_1 на 19/100 частин квартири, мотивуючи вказаний висновок положеннями ч.3 ст. 70 СК України та тим, що дитина сторін проживає з ОСОБА_1, хворіє, потребує значних витрат, а коштів, які ОСОБА_2 надає ОСОБА_1 на утримання сина, недостатньо.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таким чином, збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, можливе при наявності певної умови - якщо розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.

За змістом ст.ст. 181, 182, 183, 184, 189 СК України аліменти - кошти на утримання дитини, розмір яких визначається за домовленістю між батьками чи за рішенням суду.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, крім іншого, посилався на те, що він добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини, регулярно надсилає кошти на адресу позивачки, хоча вона деколи відмовляється від їх отримання.

Суд у порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів ОСОБА_2 в достатньому обсязі не перевірив.

З огляду на наведене, висновок суду про наявність підстав для збільшення частки ОСОБА_1 у праві власності на квартиру є передчасним.

Крім того, судом не вмотивовано висновків про поділ 56,8% вартості квартири саме на три частини (ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх неповнолітнього сина).

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий - А.Г.Ярема Судді: Є.Ф.Левченко Л.М.Лихута Л.І.Охрімчук Ю.Л.Сенін

9/04/08 21:24  Перо > михаил72    9/04/08 19:40Дерево
Т. е. 5% ст-ти квартиры оплачено в браке, по 20%, оплаченным в браке, есть спор -чьи именно это деньги, а по осташимся 75% Вы оплачивали с обеих сторон после развода? Кредит не Ваш, а семейный, т. к. договор был заключен в браке. А вот насчет того, как квалифицировать эти "внебрачные" 75% с обеих сторон и как обыграть расписку (долг взят в браке) -надо подумать. У меня есть где-то практика ВСУ по схожим делам -поищу, выложу здесь.

9/04/08 19:40  михаил72Отправить письмо   Дерево
такая ситуация...
05.06.05г - вступил в брак
01.09.05 приобрел в Полтаве кв-ру в кредит. В тот же день собственными деньгами (заработанными до брака) оплатил продавцу 20% стоимости кв-ры, остальные 80% взяты мною в кредит. Кв-ра и кредит полностью на мне.
30.11.05 у нас родился ребёнок.
15.01.07 фактически брак закончился, жена меня бросила и с ребёнком добровольно уехала к своим родителям в Житомир. В кв-ре прописана не была.
08.06.07 развод в суде де-юре. В решении суда указано "Спору про майно не мають"
За период в браке с 01.09.05 по 15.01.07 мною погашался кредит (+еще 5% стоимости кв-ры). Всего в браке выплачено 25% стоимости кв-ры.
Долг по кредиту (75 платил дальше по графику кредитного договора.
05.11.07 без каких либо оснований бывшая супруга полностью досрочно гасит мой кредит в банке путём перевода денег на счёт в банке, предназначеный для погашения мной кредита.
В тот же день иск в суд с требованием:
1.Признать за ней право собственности на квартиру 100%,
2.Стянуть с неё в мою пользу 1/2 часть денег уплаченых мною в счёт погашения кредита с 01.09.05 по 05.11.07
3.Отменить мою регистрацию в кв-ре.
(основанием указывает ст 70-71 СК Укр. , дострочное погашение ею моего кредита и + предоставляет в суд липовую расписку о взятии ею 27.08.05 в долг у родителей денег на приобретение кв-ры, т.е. таким путём пытается доказать, что деньги внесённые мной за кв-ру в день приобретения (20% стоимости) принадлежали ей.)

18.03.08 бывш. супруга в дополнение к исковым требованиям добавила требование: вселить её в квартиру (основание ст.70-71 СК Укр., ст.64 ЖК Укр., ст391 ЦК Укр.)

Прошу предположить вероятное решение суда соответственно законодательству.
Посоветуйте как противостоять непомерным апетитам бывшей супруги?

Страницы:    Всего: 1

Реклама

bigmir)net TOP 100