ЛIГА.net
Форумы :: Бизнес-Форум :: Квартири військовослужбовцям які звільнились по реформуванню ЗСУ
Сообщение:
Ваше имя:
EMail:

 
10/03/13 20:41  Pazel
>
Ян Сердюк 11/03/12 12:42
Pazel > Ян Сердюк. Добрый вечер. Я тоже подал в суд, уже в касационной инстанции, потому, что все предыдущие отказали. Напишите, как успехи у Вас. Спасибо.
11/03/12 12:42  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 30/11/11 17:34
Как и обещал, выкладываю текст кассационной жалобы:

КАСАЦІЙНА СКАРГА
на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11.05.2010 року,
рішення апеляційного суду м.Севастополя від 03 листопада 2011р.
по цивільній справі № 22ц-0000/2011р.


У провадженні Гагарінського районного суду м. Севастополя знаходилась цивільна справа № 0000/2010 за позовом (П.I.Б.) до Міністерство оборони України про надання житлового приміщення.


I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Я, (П.I.Б.), з 1982 р. по 2004 р. проходив військову службу в Збройних Силах.
Згідно з наказом Міністра оборони України № ___ від 15.11.2004 р., що був виданий на виконання вимог Закону України № 1763-IV від 15 червня 2004р. "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (далі – Закон № 1763-IV), мене було звільнено з військової служби, за пунктом 67, підпункт "в" (у зв'язку зі скороченням штатів), та направлено на військовий облік до Севастопольського ОМВК АР Крим з залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок МО України.
Після звільнення я обрав місцем свого постійного проживання м. Севастополь. Проживаю з урахуванням існуючого порядку прописки за адресою в/ч А0825, у складі сім’ї, а реально - оренда житла. Мої житлові умови не відповідають існуючим нормам. Проте, мене як військовослужбовця запасу, постійним та належним житлом у визначений Законом України строк забезпечено не було.
Зачекавши, вказаний у пункті 8 статті 1 Закону № 1763-IV, 3-річний термін і не отримавши житло, я почав звертатися в різні інстанції Міністерства оборони України (далі - МО України) для якнайшвидшого вирішення даного питання. Адже я і моя сім'я, після переведення мене, в липні 2000р., до нового місця служби в м.Севастополь, по теперішній час, проживаємо в м. Севастополі без постійного місця проживання, орендуючи квартиру де прийдеться, регулярно переїжджаючи з місця на місце у зв'язку із сезонними подорожчанням квартирної плати (літо, море).
В усіх службових інстанціях я отримував ухильні відповіді з обіцянками, що вже в наступному півріччі напевно отримаю житло. Тому, врешті решт, змушений був звернутися безпосередньо до міністра оборони України.

А 26 травня 2009 р., керуючись ст.ст. 47, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного Кодексу (далі ЦК) України, ст.ст. 3, 15, 118-120 Цивільного Процесуального Кодексу (далі – ЦПК) України, я подав позовну заяву до Гагарінського районного суду м.Севастополь про визнання протиправної бездіяльності.

05 червня 2009 Гагарінський районний суд ухвалив відкрити провадження. 10 листопада 2009 р., на підставі ст.31 ГПК України я уточнив позовні вимоги а також вніс зміни в предмет позову, виклавши його в такій редакції: «про надання жилого приміщення».

З 12-ти судових засідань, що відбулися, представник відповідача Залюбовський Л.В., відвідав лише одне, надавши суду заперечення МО України від 10.12.2009р., а на словах заявив, що якщо я дам їм [МО Україна] гроші, то вони закуплять мені квартиру!
У цьому документі МО України спробувало перекласти відповідальність із забезпечення мене житлом на Севастопольське квартирно-експлуатаційне відділення ВМС України. Де прямо було вказано, що до компетенції МО України не входять функції по безпосередньому забезпечення житлом військовослужбовців і не може бути відповідачем по даному позову.

Але це суперечить вимогам пункту 1 Положення «Про Міністерство оборони України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006г., Де вказується, що МО України є центральним органом виконавчої влади.
А підпунктом 2-е пункту 4 Положення визначено, що Міноборони, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку .
Крім того, МО Україна - єдина структура в Збройних Силах, яка самостійно формує річний бюджет. Військові частини отримують кошти через Державне казначейство України на затверджені статті витрат. Тому Севастопольське квартирно-експлуатаційне відділення ВМС Україні, не самостійно закуповує квартири, а отримує їх на баланс від МО України - після розподілу по гарнізонах. І роздає за списком черговості.
Також, згідно зі ст. 11 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України здійснюють свою діяльність на принципах, зокрема: «верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституційних прав і свобод», а також: «забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей».

У підсумку, на останньому судовому засіданні, на якому були присутні тільки я і суддя, суддя рішення не оголосив (!), а запропонував зайти через декілька місяців для отримання копії рішення, аргументувавши такий термін тим, що багато роботи.

Але тільки 14 червня 2011 (через 13 місяців після вказаної дати!), після неодноразових звернень до судді, канцелярії суду та заступника голови райсуду, я зміг отримати на руки рішення Гагарінський районний суд м. Севастополя від 11 травня 2010 р (справа № 2-990/2010) в якому було зазначено:
«позов (П.I.Б.) - задовольнити частково: зобов'язати Міністерство оборони України надати (П.I.Б.) житлове приміщення (квартиру) в м. Севастополі для постійного проживання, з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла».
Рішенням також стягнуто з відповідача судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, стосовно невірного застосування норм матеріального права, 21 червня 2011 мною була подана апеляційна скарга (№ 22ц-0000/2011г.), В якій я обґрунтовував, що задоволення частково мого позову - неправомірно, тому що порушує моє право на отримання житла в 3-х річний термін. І попросив Апеляційний суд м. Севастополя змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити позов повністю.

Крім того, моя апеляційна скарга була відправлена до канцелярії Апеляційного суду м. Севастополя лише 20 липня 2011 р., (лист суду першої інстанції, вих. № 9445 від 20.07.2011р.), тобто через місяць, хоча за вимогами ч.2 ст.296 ЦПК відправляється на наступний день після закінчення строку для подання! Зі слів начальника канцелярії Гагарінського районного суду - «у них зараз піврічний звіт». Тому скарга в апеляційний суд просто відлежала на полиці місяць!
26 липня 2011 скарга була повернута з апеляційного суду до суду першої інстанції для вирішення питання на постанову додаткового рішення і усунення помилки, з терміном повернення 11 серпня 2011 (лист апеляційного суду, вих. № 11542 від 26.07.2011).
Шляхом нелюдських зусиль, неодноразових особистих відвідин канцелярії Гагарінського районного суду і «бесід» з начальником канцелярії (викриття посадової особи у брехні - з приводу відправки скарги), через місяць після встановленої дати - 12.09.2011г. (лист суду першої інстанції, вих. № 9722 від 12.09.2011р.) моя скарга повторно повернулася до Апеляційного суду.

Тільки для того, щоб 05.10.2011 р. апеляційний суд відправив мені листа (№ 22/15792) з постановою від 23 09.2011 р., що справа залишено без руху у зв'язку з неправильними реквізитами оплати інформаційно-технічного забезпечення (далі - ІТЗ) розгляду справи та відсутності підпису на одному з примірників скарги. Реквізити сплати ІТЗ я отримав з інформаційної дошки у канцелярії Гагарінського районного суду. Ось так! Хіба не можна було вказати на всі помилки відразу? Ще в серпні 2011?
Після всіх виправлень і повторної оплати ІТЗ (повернути кошти, які пішли за невірним розрахунковим рахунком не можна - постанова НБУ) 02.11.2011 р. я приїхав до канцелярії апеляційного суду, щоб з'ясувати чому немає повідомлення про дату судового засідання. І дізнався, що воно відбудеться наступного дня. А якби не зайшов, а чекав повідомлення?

Додатково, хочу зазначити, що за 2009-2011 р.р., мої регулярні (по кілька разів на місяць) вимоги відпустки з місця роботи, для присутності на судових засіданнях або для примусової організації відправки і контролю просування моїх документів між канцеляріями судів, дуже дратували моє керівництво. А це в свою чергу призводило до неодноразової зміни місця роботи і пошуку нового місця роботи протягом 2-3 місяців, що в моєму віці (48-50 років - не хочуть брати на роботу) вкрай важко та спричиняло негативний баланс бюджету моєї сім'ї .

03 листопада 2011 Апеляційний суд м. Севастополя, після 5-ти хвилинного розгляду справи, вирішив задовольнити мою скаргу частково, а саме:
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11 травня 2010р. – скасувати.
(П.I.Б.) в задоволенні позову до Міністерство оборони України, треті особи – військова частина А0225, Севастопольське квартирно-експлуатаційне відділення Військово-морських Сил Збройних Сил України, про зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції я вважаю незаконними і необґрунтованими у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме:


II. ОБГРУНТУВАННЯ СКАРГИ.

1. Вважаю, що вимоги п.8. ст.1 Закону України № 1763-IV від 15 червня 2004р. "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008), а саме: «особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, …» є спеціальною нормою і підлягає застосуванню до виниклих правовідносин, чого судами першої та апеляційної інстанції не було зроблено.


2. Також апеляційний суд м.Севастополя не застосував норму матеріального права частини 3 ст. 1-2 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» де наголошується: «нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є НЕДІЙСНИМИ».
У статті 2 того ж Закону наголошено: «Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України».
Але Апеляційний суд м.Севастополя своє рішення ґрунтує на саме таких нормативно-правові актах:
- Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями»;
- Інструкцію «Про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень» (далі Інструкція), що затверджена Наказом Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577, який видано Міністерством оборони України згідно з вимогами вищеназваної Постанови Кабінету Міністрів України.

Крім того, в абзаці 2 п.1.4 вище названої Інструкції зазначено:
«Військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року N 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку».
А згідно з довідкою Відділення морської інженерної служби ВМС України, №9/12-2235 від 01.10.2004р., я перебуваю на квартирному обліку з 27 грудня 2002 р. И суд повинен був прийняти до уваги вимоги не Інструкції, а Положення «Про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України», що були змінені та доповнені наказом міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20». Але апеляційний суд не прийняв це до уваги.

2.1. Також, апеляційний суд м.Севастополя не прийняв до уваги, що черги, куди зараховують військовослужбовця в гарнізоні Севастополь, загальна чи льготна (першочергова, позачергова), визначаються наказами головнокомандувача ВМС ЗС України (в даному випадку - № 468 від 02.12.2004).
Тобто всім цим, вище названим, документам передує Закон України №1763-IV від 15 червня 2004р. і згідно з принципами юриспруденції, вони не можуть обмежувати вимоги цього закону.
Незрозуміло, як спираючись на «нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування» колегія апеляційного суду обґрунтувала скасування вимог Закону України?

2.2. Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги, що позачергова черга складається з тих, хто був занесений до неї у зв’язку з реформуванням ЗС України у 2004-2005 рр. (коли діяв Закон України № 1763-IV від 15.06.2004р. та з тих, що були включені до позачергової черги з інших причин, в яких не має додаткової умови - зобов’язання Міністерства оборони України - надати житло саме в 3-річний термін (див. Графа 16 Списку «військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в загальній черзі, у гарнізоні м. Севастополя, станом на 01.07.2011 року», [Link]

Можливо, створення ще однієї льготної, окремої, «гиперпозачергової» черги зняло би гостроту проблеми та видимість порушення прав інших осіб. Існують же дві льготні черги (першочергова, позачергова).

Додатково, хотів би зазначити, що за цим Списком, моя черга у у списках позачергових пільговиків – 162 (в загальному списку – строка № з/п – 1304), а не – 72 як вказано в рішенні апеляційний суд м.Севастополя (див. сторінка 3, перший абзац зверху).


3. Також апеляційний суд м.Севастополя застосував норму матеріального права статті 13 ЦК України, яка застосуванню не підлягала з таких причин:
- по-перше, у п.2 статті зазначено, що «При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб…». Але до порушення прав цих осіб призвела бездіяльність органу центральної влади (МО України), а не мої намагання реалізувати свої права. Якби у Міністерства оборони вчасно виконувало свої зобов’язання на будівництво (придбання) житла - переді мною в черзі вже нікого б не було.
- по-друге, правові відносини, стосовно зобов’язань Міністерства оборони України надати мені житло в 3-річний термін, існують у площині «громадянин – орган центральної влади», а не «черга військовослужбовців - орган центральної влади».
- по-третє, реалізація мого права на житло не являється антагоністичною до реалізації прав інших осіб, тому що ми не являємося претендентами на один і той же об’єкт спору. Кожен має отримати своє житло. Мої права та права інших осіб повинні були реалізовуватися паралельно.
Інакше кажучи, я не заперечую, якщо разом зі мною, одночасно, житло отримають інші особи, що передують мені по черзі. Я вимагаю, щоб припинили порушувати мої права!

Загалом, звертаю увагу шановних суддів Вищого спеціалізованого суду, що складається така правова колізія, що МАСОВЕ НЕВИКОНАННЯ Міністерством оборони України, як органу центральної влади, своїх обов’язків у здійсненні заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, СТАЄ ПІДСТАВОЮ цьому органу центральної влади та судам різних інстанцій і надалі порушувати права громадян України.


4. Також апеляційний суд м.Севастополя не застосував пункт 4 статті 174 ЦПК України, що є порушенням норм процесуального права, а саме:
- у листі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 29 грудня 2009р. вих. №303/4/15/2139, яке було відповіддю на моє звернення до міністра оборони України, у 9-10 абзацах якого, заступник начальника Головного управління полковник ПРОТОГОНЮК С.Т. визначає: «З метою часткового розв’язання проблеми забезпечення житлом Міністерство оборони України подало бюджетний запит на 2010 рік щодо виділення коштів на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України в сумі 1 млрд. 125,7 млн.грн., у тому числі 986,3 млн.грн. – за загальним фондом Державного бюджету України.
За умов врахування пропозицій Міністерства оборони України у державному бюджеті наступного року сподіваємось на позитивні зрушення у питанні забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей в тому числі і Вашої сім’ї».

Тобто Міністерство оборони України признає свої зобов’язання про надання мені житла, але не має для цього достатньо коштів.
Фактично, в своєму листі Міністерство оборони України визнає позов, що є підставою для його задоволення – пункт 4 статті 174 ЦПК України. Таким чином, порушення процесуального права призвело до неправильного вирішення спору .


5. Також апеляційний суд м.Севастополя не застосував таку норму матеріального права:
- відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного Кодексу) держава не може добровільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.
Більш того, Рішенням Конституційного суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, встановлено, що Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Положення, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України, Конституційний Суд України розглядає як намагання держави при здійсненні бюджетного процесу дотримуватися рівномірного співвідношення між доходною та видатковою частинами Державного бюджету України і як її завдання та обов'язок при цьому реалізовувати конституційні засади розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення її суверенітету і економічної самостійності, утвердження прав і свобод людини.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Стосовно ж питання щодо неможливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: «закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України» (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007) ; «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони».


6. Додатково, до вище зазначеного:
В 8 абзаці того ж листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 29 грудня 2009р. вих. №303/4/15/2139, зазначено: «Законом України «Про Державний бюджет України на 2009рік» на фінансування потреб із будівництва (придбання) житла передбачено видатки лише за спеціальним фондом у сумі 755,7 млн.грн. Проте до спеціального фонду на сьогодні надійшло лише 78,0 млн.грн».

Але, як свідчать витяги з додатків №3 Закону України «Про Державний бюджет України» за 2004-2011р.р., було виділено значно менші суми. (див. Таблицю №1)

РОЗПОДІЛ Таблиця №1.
видатків Державного бюджету України на 2004-2011 рр. тис.грн.
Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 2101190
Код функціональної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 1062
Найменування згідно з програмою класифікації видатків та кредитування державного бюджету: Будівництво(придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України


Рік бюджету Загальний фонд Спеціальний фонд Разом
всього поточні капітальні всього поточні капітальні
2004 273 000,0 7 000,0 266 000,0 31 452,5 2 286,0 29 166,5 304 452,5
2005 350 700,0 --- 350 700,0 229 600,0 1 000,0 228 600,0 580 300,0
2006 350 700,0 --- 350 700,0 921 082,0 --- 921 082,0 1 271 782,0
2007 --- --- --- 240 403,0 --- 240 403,0 240 403,0
2008 359 335,0 --- 359 335,0 150 000,0 --- 150 000,0 509 335,0
2009 --- --- --- 755 700,0 --- 755 700,0 755 700,0
2010 --- --- --- 399 565,1 --- 399 565,1 399 565,1
2011 200 000,0 --- 200 000,0 334 665,0 --- 334 665,0 534 665,0

Також, як свідчить директор Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України Едуард ШЕВЧУК у статті «Нові сподівання на квартирний прорив» («Народна Армія» № 147 (4755), 12 серпня 2011 року):
«…— За умови належного фінансування, поточного року наш Департамент передбачає збудувати (придбати) понад 2 тисячі квартир. До речі, у Державному бюджеті України на 2011 рік для потреб житлового будівництва передбачені видатки на загальну суму 534,7 мільйона гривень, з яких 200 мільйонів маємо отримати за загальним фондом, решту — за спеціальним. Проте, з огляду на відсутність стабільного джерела наповнення спецфонду через недосконалість нормативно-правової бази, в нас немає впевненості щодо надходження цієї частини видатків у повному обсязі. Загалом станом на сьогодні надійшло 105,6 млн.грн, що становить близько 20 відсотків від передбаченого…».

Із вище визначеного апеляційний суд мав би зробити певні висновки, але цього не сталося.
Тож, я звертаю увагу шановних суддів Вищий спеціалізованого суду України, що державною владою навмисно, на протязі усіх років, свідомо занижувався розмір коштів, що були закладені до Державного Бюджету, до виконавців надходило ще на порядок меньш, ніж було потрібно за вимогами затвердженої Комплексної Програми Міністерства оборони на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців та членів їх сімей. Що й призвело до порушення мого права та права моєї родини на житло.
У 2008 році до п.8 ст. 1 Закону №1763-IV були внесені зміни щодо відміни 3-річного терміну надання житла, але Рішенням Конституційного Суду (№ 10-рп/2008 від 22.05.2008) такі зміни були визначені неконституційними.

Також державною владою не були відпрацьовані конкретні механізми одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України», що були проголошені в ст.3 Закону № 1763-IV.
Замість цього були прийняті декілька програмних документів, які ні до чого не призвели.


7. До того ж, Рішенням Новомосковський міськрайонний суду Дніпропетровської області, від 10 грудня 2010 року, у складі головуючого судді Мельниченко С.П., при секретарі Білодід Ю.П., у цивільній справі № 2-897/10 «Про порушення житлових прав та зобов’язання надати житлове приміщення», позовну заяву було задовольнено повністю:
«Позовні вимоги позивача до Начальника Черкаського гарнізону, Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, Військової частини А1126 про порушення житлових прав та зобов’язання надати житлове приміщення задовольнити.
Зобов’язати Військову частину А1126, Гвардійську КЕЧ району та начальника Черкаського гарнізону надати позивачу житлове приміщення на підставі п. 8 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей».


8. Крім того, небажання державної влади виконувати свої зобов’язання, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права судами першої і апеляційної інстанцій, призвели до порушень прав, зазначених у європейській Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», а саме:

- згідно з вимогами п.1 ст.6 «Право на справедливий судовий розгляд» Конвенції кожен має право на справедливий розгляд справи, в розумний термін, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Рішення в суді першої інстанції в залі засідання не почув, резолютивну частину – не отримав. А, щоб змусити суд прийняти хоч якесь рішення і отримати на руки документ від суду першої інстанції витратив більш 13 місяців!

- відповідно до вимог ст.1 Першого Протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. А мене та мою сім’ю, з грудня 2007 року, позбавлено права отримати свою нерухомість.

- за вимогами ст. 13 «Право на ефективний засіб правового захисту» кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У моєму випадку цього не сталося, суди не бажають визнавати зобов’язання центрального органу влади.

- відповідно до ст. 17. «Заборона зловживання правами» Конвенції випливає, що Держава не має права вчиняти дії, спрямовані на скасування або на їх обмеження прав і свобод, визнаних у цій Конвенції. А саме так і виходить тому що Держава свідомо виділяє в Бюджет грошових коштів менше, ніж необхідно; до місць доходить ще на порядок менше, а суди першої та апеляційної інстанцій захищають не мої права громадянина України, а порушення державними органами влади вимог чинного законодавства.


У зв’язку із таким порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також у зв’язку із недоведеністю обставин, що мають принципове значення для справи, спор було вирішено неправильно, а по скарзі постановлене неправосудне рішення.


На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 323 - 352 ЦПК України,
ПРОШУ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

1.Відкрити касаційне впровадження по касаційній скарзі;

2. Скасувати судове рішення апеляційного суду м.Севастополя від 03 листопада 2011 р. по цивільній справі №22ц-0000/2011;

3. Змінити судове рішення суду першої інстанції по справі № 2-000/2010 шляхом виключення із резолютивної частини рішення Гагарінського райсуду м.Севастополя слів «з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла», в останній частині рішення залишити без змін.
2/12/11 12:34  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 2/12/11 12:31
Для ознакомления с правилами подачи жалобы в ЕСПЧ рекомендую учебник Филиппа Лича
2/12/11 12:31  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 30/11/11 17:34
Приглашаю всех, кто уже прошел апелляционные суды подумать о подаче жалобы в Европейский суд по правам человека.
Там есть свои заковыки, поэтому нужно заранее делать документы и еще на стадии национального судейства упоминать о европейской Конвенции!!!
30/11/11 17:34  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 30/11/11 17:16
Позже выложу текст кассационной жалобы
30/11/11 17:16  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 30/11/11 17:04
А получил вот такое решение:

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2011 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Колбіної Т.П., суддів - Клочка В.П., Лівійського В.С., при секретарі - Шевченко 0.В.,
за участю - (П.І.Б.).

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу (П.І.Б.) на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11 травня 2011 р. по цивільній справі за позовом . (П.І.Б.) до Міністерства оборони України, треті особи - військова частина А0225, Севастопольське квартирно- експлуатаційне відділення Військово-морських Сил Збройних Сил України, про зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
(П.І.Б.) у травні 2009 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України. Вточнивши вимоги протягом розгляду справи, просив зобов'язати відповідача надати йому квартиру для постійного проживання відповідно до існуючих норм житлової площі. Вимоги мотивує тим, що він перебуває в списках позачергового отримання житла як військовослужбовець, звільнений у зв'язку з реформуванням Військових Сил України, тому має право на отримання житла у відповідності до Закону України „Про державні гарантії захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей".
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11 травня 2011 року позов (П.І.Б.). задоволений частково. На Міністерство оборони України покладено зобов'язання надати (П.І.Б.) приміщення для постійного проживання з урахуванням черги розподілу житла. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду у частині відмови в задоволенні частки позовних вимог, (П.І.Б.) подав апеляційну скаргу, у якій ставить питання про зміну рішення суду. Вказує, що рішення ухвалено при недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просить виключити з резолютивної частини рішення вказівку на забезпечення його житлом з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги житла.
Колегія судців, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Частиною 3 статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позовні вимоги (П.І.Б.) та зобов'язуючи Міністерство оборони України надати йому житлове приміщення, суд першої інстанції виходив з наявності порушеного права позивача на отримання житла в порядку та строки, передбачені законодавством України.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до вимог ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає, суд не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушив норми матеріального та процесуального права.
Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України "Про державні арантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" передбачено, що у порядку, визначеному законодавством, особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями.
За положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Військовослужбовцям житло надається згідно з чергою. Черговість надання житла визначається за часом зарахування на облік ( включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень ).
Наказом Міністра оборони України від б жовтня 2006 року № 577 затверджено Інструкцію гро організацію забезпечення і надання 'йськовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових римлцань, відповідно до якої військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень або Списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень).
Встановлено, що наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2004 року № 952 (п.31) (П.І.Б.) звільнено з військової служби у відставку за пунктом 67, підпункту "в" (у зв'язку зі скороченням штату) (арк.с.4).
З 27.12.2002 р. року позивач перебуває на обліку на отримання житла при військовій частині А2240 (арк.с.5).
Згідно зі списками військовослужбовців Севастопольського гарнізону, які користуються правом на позачергове отримання житла (звільнені з військової служби зі скороченням штатів) станом на 01.01.2010 р. (П.І.Б.) перебуває на квартирному обліку у Севастопольському гарнізоні складом сім'ї 4 особи під №72 (арк.с.51).
Колегія вважає, що судом першої інстанції не враховано, що в разі задоволення позову (П.І.Б.) порушуються права інших осіб, включених до цього списку раніше, що суперечить вимогам ст.13 ЦК України, відповідно до яких при здійсненні цивільних прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди іншим особам.
Ураховуючи викладене та суть спору, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки черговість надання житла військовослужбовцям, звільненим з військової служби в запас, та які користуються правом позачергового одержання житла, визначається часом включення до списків осіб, що користуються правом позачергового отримання житлових приміщень.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до п.4 ч.І ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ЗОЗ, ст.307, п.4 ч.І ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу (П.І.Б.) - задовольнити частково.
Рішення Ґагарінського районного суду м. Севастополя від 11 травня 2011 року - скасувати.
(П.І.Б.) в задоволенні позову до Міністерства оборони України, треті особи - військова частина А0225, Севастопольське квартирно-експлуатаційне відділення Військово-морських Сил Збройних Сил України, про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
30/11/11 17:04  Ян Сердюк
>
Ян Сердюк 20/07/11 01:47

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11.05.2010 року


11 травня 2010 року Гагарінський районний суд м. Севастополя у складі: головуючого суді Батуріна А.С, при секретарі Селезньовій Л.М., розглянувши цивільну справу за позовом (П.І.Б.) до Міністерства оборони України про надання житлового приміщення, виніс рішення, яким вирішено позов (П.І.Б.) - задовольнити частково: зобов'язати Міністерство оборони України надати (П.І.Б.) житлове приміщення (квартиру) в м. Севастополі для постійного проживання, з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла. Рішенням також стягнуто з відповідача судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вважаю, що прийняте рішення має бути змінене у зв’язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права
Такі висновки ґрунтуються на наступному.

1. Задовольняючи позов частково, та зобов’язуючи відповідача надати позивачу житлове приміщення (квартиру) в м. Севастополі для постійного проживання не після набрання рішенням чинності, а «з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла», суд першої інстанції мотивувався таким.
У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд визнав загальновідомим фактом недостатність та відсутність фінансування на створення житла, що є причиною незабезпечення військовослужбовців житла. На підставі встановлення саме цього загальновідомого факту суд задовольнив позовні вимоги частково, зобов’язавши відповідача забезпечити позивача житлом «з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла».
Відповідно до статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Згідно теорії права, до загальновідомих обставин відносяться, як правило, певні події, які мають характер відомих широкому колу людей принаймні в межах однієї держави.
Недостатність та відсутність фінансування державою житла не може бути визнано доказом, на підставі якого можна розширювати тлумачення нормативних актів та виходити за його межі.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного Кодексу) держава не може добровільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.
Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.
Також Державою не були відпрацьовані механізми одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України», що були проголошені Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей"( № 1763-IV ).

Більш того, Рішенням Конституційного суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, встановлено, що Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Положення, згідно з яким держава прагне до збалансованості бюджету України, Конституційний Суд України розглядає як намагання держави при здійсненні бюджетного процесу дотримуватися рівномірного співвідношення між доходною та видатковою частинами Державного бюджету України і як її завдання та обов'язок при цьому реалізовувати конституційні засади розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення її суверенітету і економічної самостійності, утвердження прав і свобод людини.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Стосовно ж питання щодо неможливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби, Конституційний Суд України виходить з правових позицій, висловлених ним, зокрема, у Рішенні від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: "закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України" (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення N 6-рп/2007) ; "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони".

У зв’язку із таким порушення судом першої інстанції норм процесуального права – статті 61 Цивільного процесуального кодексу, а також порушення норм матеріального права – незастосування норм, які підлягали застосуванню, - статей 1, 3, 46, 95 Конституції України, а також у зв’язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими як загальновідомих фактів, спор було вирішено неправильно, а по справі постановлене неправосудне рішення.


2. Враховуючи, що розподіл житлової площі між військовослужбовцями, в тому числі звільненими у запас, відбувається порядку, визначеному Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗС України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою Наказом МО України № 577 від 06.10.2006 року, яка передбачає черговість отримання житлової площі, суд на підставі ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України, приходить до висновку про неприпустимість порушення прав військовослужбовців, що перебувають на квартирному обліку у черзі, що передує черзі позивача.

З таким висновком суду першої інстанції неможливо погодитись з огляду на таке
Законом України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей"( № 1763-IV ) встановлено:
«особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, …». Тобто у тексті п. 8 ст. 1. Закону не існує додаткових умов виконання вимог цього пункту.

Крім того, абзац 3 статті 1-2 Закону України вiд 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» наголошує: «Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними».
Крім того у статті 2 «Заборона обмежень прав військовослужбовців» того ж Закону наголошено: «Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України».

Отже, Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗС України та членам їх сімей житлових приміщень, що затверджена Наказом МО України № 577 від 06.10.2006 року, являється підзаконним актом і не може привести до призупинення дії Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей".

Таким чином, внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також внаслідок незастосування судом норм матеріального права, які підлягали застосуванню, - норми ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», застосування судом норм, які не підлягали застосуванню – положень Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям ЗС України та членам їх сімей житлових приміщень, що затверджена Наказом МО України № 577 від 06.10.2006 року, було винесене незаконне рішення, яке підлягає скасуванню.


3. Окрім цього, слід зауважити на наступному.
Суд першої інстанції при розгляді справи не настояв на отриманні від відповідача і не отримав документів про розподіл житлових приміщень у ВМС України за 2004-2010 р.р., де було б чітко видно, що частина отриманих за 2004-2010 р.р. житлових приміщень, було розподілено наказами командування ВМС як службові житла а не як житла для загальної черги, що також є порушенням вимог чинного законодавства.

Отже, висновки суду про неможливість задоволення моїх позовних вимог позачергово йдуть в супереч вимогам чинного законодавства України, не дають змоги задовольнити мої права та права моєї сім’ї на отримання житла в найкоротший термін, та прирікають мене і мою сім’ю на життя без визначеного місця проживання ще довгі роки.
Також я вважаю, що таке рішення суду першої інстанції «задовольнити частково» мій позов було прийняте з міркування, як то кажуть у народі: « і нашим, і вашим», що також є спробою порушити мої права.

4. Роблячи загальні висновки про винесення судом першої інстанції неправосудного рішення, слід зауважити на наступному.
а) Вимога Закону України: «протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями» не дає іншого тлумачення та не дозволяє навішувати додаткові вимоги типу: «у зв’язку з недофінансуванням» або «згідно з чергою».
б) до порушення мого права та права моєї сім’ї на отримання житла призвела відсутність у державному бюджеті України за 2004-2010 р.р. достатньої кількості коштів на придбання житла для військовослужбовців та осіб, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, за вимогами Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей"( № 1763-IV )
в) складається така правова колізія, що масове невиконання Міністерством оборони України, як органу центральної влади, своїх обов’язків у здійсненні заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим у запас або відставку, стає підставою цьому органу центральної влади і надалі порушувати права громадян України – посилання суду на неприпустимість порушення прав військовослужбовців, що перебувають на квартирному обліку у черзі, що передує черзі позивача.
г) посилання відповідача на чергу у Севастопольському гарнізоні не може призупиняти дію чинного законодавства та приводити до порушення мого права і права моєї сім’ї.


Відповідно до ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є:
1. неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими
3. порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Я вважаю, що оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині вирішення задоволення позову частково та шляхом виключення із резолютивної частини рішення слів «з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла», а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
В судовому засіданні 11 травня 2010 року під час проголошення рішення я не був присутній, оскільки не був повідомлений про час та місце розгляд справи, копію судового рішення, всупереч вимогам статті 22 Цивільного процесуального кодексу, мені направлено не було, при неодноразових зверненнях до суду копію прийнятого рішення мені не видавали. Копію рішення я отримав лише 14 червня 2011 року, про що свідчить мій підпис в матеріалах справи. З огляду на це вважаю, що мною не був пропущений строк на апеляційне оскарження судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 294, 309 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ СУД:
1. Змінити рішення Гагарінського районного суду від 11.05.2010 у справі №2-990/2010 за позовом (П.І.Б.) до Міністерства оборони України про «про надання житлового приміщення», шляхом виключення із резолютивної частини рішення слів «з урахуванням Севастопольської гарнізонної черги розподілу житла»

2. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:
«Позов (П.І.Б.) - задовольнити.
Зобов'язати Міністерство оборони України надати (П.І.Б.) житлове приміщення (квартиру) в м. Севастополі для постійного проживання.
Стягнути з Міністерства оборони України на користь (П.І.Б.) судовий збір в розмірі 8,50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37,00 гривень»
4/08/11 08:23  СергійП
>
СергійП 20/07/11 16:12
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


Справа: № 2а-6223/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" липня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бужак Н.П.
Суддів: Твердохліб В., Костюк Л.О.
при секретарі: Петриченко Ю.П.
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А 2038 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства Оборони України, треті особи: Департамент будівництва Міністерства Оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України, військова частина А2038 про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності відповідача МО України протиправною та стягнення моральної шкоди.
Відповідно до постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтням 2010 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність Міністерства Оборони України та стягнуто з відповідача на користь позивача 4000 грн моральної шкоди.
Не погодившись із зазначеною постановою суду, третя особа військова частина А2038 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Провіривши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з»явились в судове засідання, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 проходив службу в військовій частині А 2038 та перебував на квартирному обліку.
Наказом командира військової частини від 27.02.2006 року позивача було звільнено з військової служби у зв»язку з реформуванням Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах , у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 1 пункту 8 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв»язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей»особи, які звільнилися з ві1йськової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом 3 років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного Бюджету України.
Міністерство Оборони України згідно постанови КМ України від 03 серпня 2006 року № 1080 є центральним органом виконавчої влади і військового управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Одним із основних завдань Міністерства є участь у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на розв»язання соціальних проблем військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку.
Міністерство Оборони України відповідно до покладених на нього завдань у гуманітарній, соціальній та інформаційній сфері бере участь у формуванні та проведенні державної політики, спрямованої на реалізацію соціально-економічний і правових гарантій військовослужбовців, членів їх сімей, осіб, звільнених у запас або відставку, здійснює керівництво та контроль за діяльністю органів військового управління щодо реалізації гуманітарної і соціальної політики в ЗС України, забезпечує координацію виконання програм, спрямованих на соціальну політику та професійну адаптацію військовослужбовців, які звільняються із ЗС України у зв»язку із скороченням штатів або здійсненням організаційних заходів, осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку.
Крім того, рішення щодо розподілу бюджетних коштів, розпорядником яких є Міністерство Оборони України, приймає Міністр Оборони.
Таким чином , колегія суддів приходить до висновку про те, що Міністерство Оборони України як розпорядник бюджетних коштів, направлених на задоволення житлових потреб військовослужбовців та звільнених з ві1йськової служби осіб, зобов»язаний здійснити всі необхідні міри по забезпеченню у визначені законом строки житловими приміщеннями військовослужбовців, в тому числі і позивача ОСОБА_2
Доказів, які б спростовували доводи позивача, викладені у позовній заяві та в письмових поясненнях , відповідач МО України не надав.
Не надано доказів і апелянтом на спростування доводів позивача щодо бездіяльності Міністерства Оборони України з незабезпечення його житлом протягом 3 років відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв»язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей».
Отже, судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи в частині позовних вимог, що стосуються питання визнання бездіяльності відповідача щодо незабезпечення позивача житлом протягом строку, визначеного законами України, а тому постанова суду є правильною і законною.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, то судова колегія не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Позивачем не надано доказів наявності такої шкоди через не прийняття мір Міністерством Оборони до забезпечення його житлом у визначені законодавством строки, не надано доказів щодо обґрунтованості розміру шкоди, тяжкості вимушених змін і зусиль, які знадобились позивачу для організації свого життя після звільнення зі служби в ЗС України.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 200,202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія
П О С Т А Н О В И Л А
Апеляційну скаргу військової частини А 2038 задовольнити частково.
Скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Ухвалити нову постанову про відмову ОСОБА_2 в задоволенні адміністративного позову до Міністерства Оборони України про стягнення моральної шкоди.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.. 212 КАС України.
Головуючий: суддя

судді
Повний текст виготовлено: 14 липня 2011 року.

20/07/11 16:12  СергійП
>
Ян Сердюк 20/07/11 01:47
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова
Іменем України

15.09.2009 Справа № 2а-88/09/2770

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Кащеєва С. Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області ІНФОРМАЦІЯ_1;
ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_2, виданий Голопристанським РВ УМВС України в Херсонській області ІНФОРМАЦІЯ_2, довіреність № 26749643 від 09.04.09;
від відповідачів: не з'явився (Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України)
ОСОБА_3, посвідчення УКР№172685 від 24.06.2002, довіреність № 15/2/ц/692 від 01.07.09 ( Військової частини А4362)

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Куімов М.В. ) від 15.05.09 у справі № 2а-88/09/2770

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) (зареєстрований: АДРЕСА_2)
до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України (вул. Хрустальова 60, м.Севастополь, 99040)
Військової частини А4362 (вул.Соловйова, буд.1, м.Севастополь, 99007)
про визнання дій неправомірними та зобов'язання забезпечити житлом

ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Севастополя з двома позовними вимогами (з урахуванням неодноразових уточнень від 27.01.2009, 31.03.2009) про:
визнання дій Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів неправомірними;
зобов'язання Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 негайно забезпечити ОСОБА_1 окремою квартирою для постійного проживання у м.Севастополь (арк.с. 5-10, 32-36, 46-51).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.05.09 у задоволені позову ОСОБА_1 до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України, Військової частини А4362 про визнання дій неправомірними та зобов'язання забезпечити житлом, відмовлено (арк.с.89-90 ).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач перебуває на черзі на отримання житла, але його черга ще не підійшла, у зв'язку з чим, йому не може бути позачергово надане житлове приміщення.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1, 25.05.2009 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на постанову надійшла 15.06.2009, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги (арк.с. 95,96-99).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей»гарантує забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених у запас у зв'язку із скороченням чисельності Збройних Сил України протягом трьох років з моменту звільнення.
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2009 замінено суддю Кучерук О.В. на суддю Яковенко С.Ю. у складі колегії по розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній, просили скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог повністю; представник відповідача (Військової частини А4362 Міністерства оборони України) наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 15.09.2009, відповідач - Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська Військово-морських сил Збройних Сил України, явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.109), про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач - Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська Військово-морських сил Збройних Сил України, викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, повідомлений про дату та час апеляційного розгляду належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача - Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

У період з липня 2000 року по січень 2005 року позивач проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України, зокрема, з 19.04.2003 по 06.01.2005 у Військовій частині А4362 Міністерства оборони України, на посаді техніка відділення експлуатації (АСУ ПД «Дніпро») відділу експлуатації автоматизованих систем управління (арк.с. 15-16).
З 05.07.2003 рішенням засідання житлової комісії військової частини А0776 позивач поставлений на квартирний облік як такий, що потребує поліпшення житлових умов (арк.с.18).
Наказом Головнокомандувача Військово -Морських Сил Збройних Сил України від 15.12.2004 №055-ПМ позивача звільнено з військової служби у запас згідно із підпунктом «г»пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 №1053/2001.
Наказом командира військової частини А4362 від 06.01.2005 №5 позивач виключений зі списків особового складу частини (арк.с. 19).
Відповідно до листа ТВО командира військової частини А4362 від 04.07.2008 знаходиться на квартирному обліку у військовій частині А4362 з 05.07.2003 під номером 48 (арк.с. 20).
Відповідно до заперечень Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Міністерства оборони України від 10.04.2009 та довідки №9/12-1135 від 10.04.2009, позивач перебуває на квартирному обліку у військовій частині А4362 у Севастопольському гарнізоні у загальній черзі з 05.07.2003 за номером 1463, для позачергового отримання житла, як звільнений у запас з лав Збройних Сил України у зв'язку з скороченням штатів -з 02.07.2008 за номером 406 (арк.с. 58-59, 60).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково, з таких підстав.
На правовідносини сторін, що виникли поширюються норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№2011-ХІІ від 20.12.1991 із змінами та доповненнями (далі -Закон №2011-ХІІ), Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей»№1763-ІV від 15.06.2004 із мінами та доповненнями (далі -Закон №1763-ІV), Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України №577 від 06.10.2006 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція).

Статтями 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; в мотивувальній частині зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, тому суд має дослідити всі обставини справи, які можуть бути використані для захисту інтересів особи.
Частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується конституційним принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, колегія суддів виходить з того, що нормативні акти та дії державної влади мають бути підпорядковані праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи і справедливості. Закон не може бути інструментом свавілля як окремих осіб, так і держави.
Колегія суддів відзначає обставину грубого порушення відповідачем прав позивача на ефективний засіб правового захисту, передбачений Конвенцією. Так, статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Передбачене статтею 13 Конвенції право особи на ефективний правовий захист у національному органі не передбачає її обов'язку використовувати неефективні способи.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і окремі Протоколи до неї, які у відповідності до Закону України від 10.12.1991 «Про дію міжнародних договорів на території України»стали невід'ємною частиною національного законодавства, а у відповідності до Законів України від 22.12.1993 «Про міжнародні договори України»та від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають пріоритет норм у разі їх колізії з національним законодавством. Поряд з цим, Конвенція має ту особливість, що її положення, забезпечуючи принцип невичерпності прав і свобод особи, містять значну кількість оціночних і абстрактних понять, які тлумачаться Європейським судом через судові рішення.
Діючи відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів апеляційної інстанції застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною дев'ятою статті 12 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування -у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Закон №1763-ІV встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.
Пунктом 8 частини першої статті 1 цього Закону (в редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI) встановлено, що забезпечення житлом осіб, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, провадиться відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зміни, внесені пунктом 73 розділу II Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік»від 28.12.2007 №107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.
Таким чином, пункт 8 частини першої статті 1 діє в наступній редакції «особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України. До забезпечення житлом на зазначених у цьому пункті умовах гарантується виплата компенсацій за проживання у найманому житлі в розмірі вартості житла по регіонах України, яка затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі будівництва та архітектури».
Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень (далі - Інструкція) визначає організацію забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил України, у тому числі які проходять військову службу у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), що належать до сфери управління Міністерства оборони України, у його структурних підрозділах, а також особам, звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 4.5 Інструкції встановлено, що військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини.
Списки розподілу житлової площі (додаток 7) розробляються квартирно-експлуатаційним органом та з необхідними документами проходять правову експертизу і перевіряються на відповідність чинному законодавству помічником начальника гарнізону з правової роботи та направляються на затвердження начальнику гарнізону.
У разі непогодження гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини списків розподілу житлової площі або погодження із зауваженнями керівник квартирно-експлуатаційного органу протягом 5 днів доповідає начальнику гарнізону внесені гарнізонною житловою комісією та житловою комісією військової частини обґрунтовані письмові зауваження для прийняття ним відповідного рішення.
Списки розподілу житлової площі подаються начальником гарнізону, головою гарнізонної житлової комісії та керівником квартирно-експлуатаційного органу на перевірку до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для подальшого їх розгляду комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання дій Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів неправомірними не відповідає матеріалам справи та діючому законодавству України.

Відповідно до вимог статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили правомірність та обґрунтованість його бездіяльності щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, так як ті дії, що здійснювались є недостатніми для повного захисту прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що позов підлягає задоволенню в частині визнання дій Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів неправомірними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Висновки суду першої інстанції не відповідають як фактичним обставинам справи та матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.05.09 у справі № 2а-88/09/2770 задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 15.05.09 у справі № 2а-88/09/2770 скасувати.
3. Прийняти нову постанову в частині позовної вимоги про визнання дій Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів неправомірними.
4. Позовні вимоги задовольнити частково.
5. Визнати неправомірними дії Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської Військово-морських сил Збройних Сил України і Військової частини А4362 щодо ненадання ОСОБА_1 житла для постійного проживання протягом трьох років і десяти місяців після звільнення у зв'язку зі скороченням штатів.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 вересня 2009 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис С.Ю. Яковенко

20/07/11 01:47  Ян Сердюк
>
leletan 21/02/11 23:37
Наконец-то получил Решение суда: Иск удовлетворить частично.
Обязать МОУ предоставить ... жилое помещение (квартиру) в г. Севастополе для постоянного проживания с учетомСевастопольской гарнизонной очереди распределения жилья.

Соответственно подал апелляцию.
28/02/11 09:50  leletan
>
СергійП 22/02/11 19:20
Нужен текст касации, в реестре одни ухвалы, щодо впровадження або відмова
22/02/11 19:20  СергійП
>
leletan 21/02/11 23:37
А что, в реестре суд.решений нет ничего?
21/02/11 23:37  leletan
>
Ян Сердюк 31/01/10 20:19
Кто-нибудь подавал касационную жалобу на отрицательное решение апеляционного суда при положительном решении суда первой инстанции (отримання житла по закінченню трьохрічного терміну)?
11/10/10 19:43  TACC
>
СергійП 1/12/09 13:28
ОБРАЗЕЦ:Квартири військовослужбовцям які звільнились по реформуванню ЗСУ До Окружного адміністративного суду м. Житомира

Позивач:
________Микола Миколайович
12443, Житомирська обл, Житомирський район,
смт.____, буд.____________)
Відповідач:
Міністерство оборони України
03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6

3-тя особа на боці відповідача:
1. Департамент будівництва
Міністерства оборони України
03049, м.Київ, пр-т Повітрофлотський,28-А
т.226-30-03
2.Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України
03049, м,Київ, вул.Курська,13-А,
т.242-08-64
3.Військова частина А ___ МО України
12443, Житомирська обл, Житомирський район,
смт._____

ЗАЯВА
/ про визнання неправомірним незабезпечення житлом пенсіонера МО України відповідно до
встановлених строків/


Я, ___________ Микола Миколайович, 17.05.1971 р.н., зареєстрований за адресою: в/ч А2038 ,смт.Озерне Житомирського району Житомирської області.
Народився у місті __________ Свердловської області, після закінчення _______ училища був направлений для проходження військової служби на Україну. Проходив військову службу в Збройних Силах з 1988 по 2006 рік.
Наказом Командира військової частини ____ № ___ від 27.02.2006 звільнений з військової служби у запас за п. 67 пп. «В»,-у звязку зі скороченням штатів згідно з «Положенням про проходження військової служби особами офіцерского складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, у звязку з реформуванням Збройних Сил України із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду МО Укаїни». Постійним або службовим житлом не забезпечувався.
Рішенням Житлової комісії в/ч____ Протокол №6 від 07.07.2006 року мене залишили на квартиному обліку при в/ч ___ та влючили до списку позачерговиків.
Відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збрйних Сил України, та членів їх сімей» від 15 червня 2004 року №1763-ІV ст.1 п.8. «Особам, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України».
Під час листування з Міністерством Оборони України щодо забезпечення мене житлом у визначені терміни маю відповіді за 2008, 2009, 2010 рр., в яких вказується на неможливість забезпечення мене житлом та пропонується для вирішення питання звертатися до суду.
На даний час проживаю з урахуванням існуючого порядку прописки у непристосованій будівлі колишнього профілакторію, яка знаходиться при військовій частині. Проте мене як військового пенсіонера постійним житлом у визначений законом строк до цього часу не забезпечено. Незабезпеченність житлом призвело до неодноразової втрати сім’ї. Крім того підвищення тарифів на комунальні послуги поставить мене на межу виживання, адже, проживаючи в даному приміщенні, не зможу користуватися державними субсидіями, оскільки приміщення не має статусу гуртожитка. На Україні залишився сам, так як усі родичі проживають у Росії, і тому навіть тимчасовий притулок для проживання знайти собі не зможу. Віддавши 20 років служінню народові України залишився нікому не потрібний, але з державними гарантіями, які держава не реалізовує.
Відповідно до п.1.4 «Інструкції про організацію забезпечення і надання в/службовцям ЗС України та членам їх сімей житлових приміщень», що введена в дію наказом МО України від 06.10.2006р. №577(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.10.2006р) в/службовці, які мають вислугу на військової службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Згідно п.1 затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2006р. № 1080 "Положення про Міністерство оборони України", Міноборони є центральним органом виконавчої влади.
Пунктом 6 Положення визначено, що Міноборони, відповідно до покладених на нього завдань, бере участь у формуванні і реалізації державної політики, спрямованої на розв'язання соціальних проблем військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку.
Відповідач, як центральний орган виконавчої влади, на який покладено виконання обов'язків, передбачених ст.1 п.8 Закону України «Про одержавні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» впродовж трирічного строку не вжив заходів та бездіяв у питанні забезпечення позивача житлом.
Така бездіяльність з боку відповідача є неправомірною, порушує мої права, а також вимоги чинного законодавства.

Згідно ч.2 ст.2 КАСУ до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб"єктів владних повноважень.
Згідно п.п.1 ч.1 ст.17 КАСУ, компетенція адміністративних судів поширюється в т.ч. на спори фізичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності.
Згідно ч.4 ст.105 КАСУ, позовна заява може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інших інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Згідно ч.2 ст.162 КАС, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним бездіяльності суб"єкта владних повноважень ( п.п.1), а також про зобов"язання відповідача вчинити певні дії ( п.п.2).
Таким чином, зі змісту ст.ст. 17, 105, 162 КАСУ слідує, що позовна заява також може містити вимоги про захист прав, свобод та інтересів особи в такий спосіб, як визнання бездіяльності суб"єкта владних повноважень протиправною.

Неправомірною бездіяльністю відповідача мені спричинена моральна шкода, яка обумовлюється погіршенням стану здоров'я, додатковими фізичними та моральними зусиллями, пов’язаними з відстоюванням та захистом в судовому порядку свого законного права.
Відповідно до ч.І. ст. 23 та ч.І ст. 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
При цьому шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадовою (службовою) особою відшкодовується державою незалежно від їх вини (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України)
Розмір спричиненої мені моральної шкоди оцінюю з огляду на вимоги ч. З ст. 23 ЦК України, приймаючи до уваги принципи розумності у сумі 4000 грн., яку належить стягнути на мою користь солідарно з відповідачів.
Зміни до діючого законодавста, внесені після мого звільнення згідно зі ч.3 ст.5 Цивільного Кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.1 п.8 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей»
ч.І. ст. 23, ч.І ст.1167, ст. 1173, ст. 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст.2З,17,19,21,105,162 КАСУ,

ПРОШУ СУД:
1.Визнати протиправним порушення відповідачем строку забезпечення мене житлом не пізніше трьох років після звільнення з військової служби відповідно до ст.1 п.8 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей»
2.Стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі
4000,00 грн.

Додатки:
• Копія витягу з наказу Командира військової частини А ___ МО України – 4 шт.;
• Копія витягу з протоколу житлової комісії – 4 шт.;
• Копія посвідчення пенсіонера МО – 4 шт.;
• Квитанція про сплату держмита ;
• Копії позовної заяви - 4 шт.;
• Копія ідентифікаційного коду- 4 шт.;
• Копія паспорта – 4 шт.;
• Копії листування з МО України за 2008, 2009, 2010 рр. 4 примірника на 3-х аркушах.



__ липня 2010 р.
7/02/10 17:25  СергійП
>
Ян Сердюк 7/02/10 01:07
Вряд ли. Можете на судью подействовать тем, что напишите заявление о том, что сроки рассмотрения не соблюдаются в связи с недобросовестным поведением ответчика, который не уважает суд и злоупотребляет своими процессуальными правами, а также ставит суд в ситуацию, когда судом в следствии этого нарушаются сроки рассмотрения и права истца на своевременное рассмотрение дела. Напряжение отношений с судьей Вам ничего не даст. Предложите лучше помощь в том, чтобы за свой счет отправить телеграмму ответчику или повестку и предложите принять заочное решение.
7/02/10 01:07  Ян Сердюк
>
СергійП 4/12/09 19:02
Здравствуйте! Очень вам благодарен за этот форум - сделал исковое по вашим примерам.
У меня вопрос по процедуре: живу я в Севастополе, представители МОУ просто не являются на заседание и судья передвигает рассмотрение дела на следующий месяц (с июня 2009г.) Правла был один раз. И один раз приходил представитель третьей стороны. Как-то можно остановить эту карусель?
31/01/10 20:19  Ян Сердюк
>
"Андрей" 13/12/09 17:25
Здравствуйте! Очень вам благодарен за этот форум - сделал исковое по вашим примерам.
У меня вопрос по процедуре: живу я в Севастополе, представители МОУ просто не являются на заседание и судья передвигает рассмотрение дела на следующий месяц (с июня 2009г.) Правла был один раз. И один раз приходил представитель третьей стороны. Как-то можно остановить эту карусель?
29/01/10 21:47  Sasha80997542520
>
doki 24/10/09 20:30
Я військовий пенсіонер, звільнився в 2004 році по реформуванні військової частини, Стояв на квартирному обліку, по звільненню був зареєстрований в батьків, в селі, там на черзі не стояв, потім я вирішив стати на чергу за місцем служби в РВК, де мені було відмовленно, ссилаючись на наказ Міністра оборони № 577,
ЧИ СПРАВЕДЛИВО ЦЕ???
13/12/09 17:25  "Андрей"
>
СергійП 4/12/09 19:02
Тут есть интересная информация относительно жилья для военнослужащих, уволенных по реформированию: [link]
4/12/09 19:02  СергійП
>
menjeres 4/12/09 10:57
Спасибо. Уже открыл через нужный формат.
Почитал. Мдя... не любит государство ветеранов.
Те два решения смотрятся скорее как исключение на общем фоне. Но, тем не менее, они есть. Будем бороться!

<< [1] 2 3 >>   (3)

  • Главная
  • Новости
  • Бизнес
  • Финансы
  • Курсы валют
  • Форумы
  • ©Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ, 2014